Залюднення Запорожжя
* * * * * * *
Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \
* * * * * * *
Першою подією за Калнишевського було нове «описаніє» земель Війська Запорозького. Воно тривало весь 1766-й та ще й 1767-й роки. Кошовий, що побував уже з депутаціями в Петербурзі, знав, що всі сусіди Запорожжя зазіхають на вільні запорозькі степи і що єдиний засіб зберегти їх, це – залюднити самому Війську Запорозькому; і от він із перших же місяців своєї праці почав заохочувати козаків з України переходити на землі Запорожжя, а сам з депутатами від Війська поїхав у Петербург клопотатися знову, щоб на запорозькі землі було видано царську грамоту. Ця неспокійна доба запорозького життя у зв'язку з подальшими подіями відбилась навіть у народній пісні:
Ой, з-під города, з-під Лизавета сизі орли вилітали,
А в городі та в Лизаветі все пани собирались.
Пани сенатори, пребольшії генерали, вони думали, гадали:
«Ой, як би нам, панам сенаторам, запорозьку землю взяти?
Ой, як би ж нам, ой, як би ж нам їх вольності одібрати?»
Ой, одібрали всі вольності запорозькі, почали лани ділити.
Ой, одібрали та всю запорозьку землю, тепер самі владають,
А до запорожців, низових молодців, часто листи посилають.
А запорожці та добрі молодці усе теє та гаразд знали –
Посідлали вороні коні та під турка втікали.
Але даремні були заходи Петра Калнишевського й до того, щоб залюднювати військові запорозькі землі. Хоч за нього понад річками Запорожжя справді з'явилося чимало хуторів, а деякі селитьби, що існували раніше, тепер поширилися й обернулися на села й слободи, як наприклад: Романкове, Тритузне, Карнаухівка, Таромське, Діївка, Половиця, Чаплинська Кам'янка, Самара, або Новоселиця, Кільчень, Чаплі й Микитине, та тільки згодом і це залюднення земель було зараховане в провину Війську Запорозькому: пани сенатори довели цариці, ніби запорожці для того заводять у себе хліборобство, щоб економічно не залежати від Росії та відокремитись од неї.
Нове «описаніє» запорозьких земель скінчилося тим, що в Запорозького Війська відібрали землі по Орелі на підставі того, що за Прутською умовою ті володіння належали до Російської держави. 18 липня року 1767-го Кіш Запорозький виряджав у Москву нових депутатів, викликаних туди для участі в складанні «Нового уложенія», й козацька рада надала їм наказ про те, чого вони мають домагатися для Запорожжя. Ось тільки найголовніші пункти:
1) Потвердження прав і давніх вольностей Війська Запорозького, наданих од польських королів та литовських князів. Щоб те потвердження записати для «незабвенності» в генеральне «Уложеніє».
2) Щоб землі, відмежовані Донському війську, під Ново-Сербію, Слов'яно-Сербію та Ново-Слобідські полки, були повернені Війську Запорозькому.
3) Щоб фортеці й редути: Старо-Самарський, Ново-Січовий, Кам'янський, Біркутський, Микитин, Кодацький та Єлизаветин були зруйновані, а землі повернені запорожцям.
4) Щоб Військо Запорозьке підлягало не Малоросійській Колегії, а Колегії закордонних справ.
5) Щоб було забрано із запорозьких земель усі команди й відділи військ російських та пікінерських.
Усі ті заходи запорожців звелися нанівець і, як каже добродій Скальковський у своїй «Історії Нової Січі» про запорожців тільки згадується у царській грамоті од 19 грудня року 1768-го, де сказано: «щодо суперечок за землю нашого вірного Війська Запорозького з мешканцями Катерининської провінції, то повеліли ми нашому Київському губернаторові Воєйкову відкласти розгляд до спокійніших часів».
* * * * * * *
Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \
* * * * * * *
Читайте також - Ой, Січ - мати
[ нагору ]