Вовк і ягня
Читайте також: Українські байки
На луках паслась отара овець. Вівці розбрелися по всіх луках, кожна собі шукала смачнішого корму. Вовк наглядів овець і ходив назирці за ними трохи оддалік поза кущами, піджидав, поки яка-небудь одчалить од гурту і наблизиться до нього. Кинутись напролом в отару вовк не міг: боявся пастуха і трохи соромився без ніякої причини душить вівцю. Виждав, поки одно ягня підійшло до струмка воду пити, підійшов і собі до води, сердито глянув на ягня і сказав:
- Ти чого тут воду каламутиш? Через тебе хоч не пивши здихай, вода меркотинням провоняє.
- Та що ж ти, вовче, неправду кажеш? Чого ж вода буде вонять, коли вона тече не в той край, де ти стоїш?
- Мовчи, не пащекуй, іч яке зарічене! Знаю я тебе, ти не одному мені допекло. Ти і торік моєму батькові не раз грубіянило.
- Та що ти, вовче, балакаєш, торік мене ще й на світі не було, я тільки зимою під голодний святвечір найшлося.
- Не мороч мені голову, ледащо. Не ти, так твій брат, або тітка, про мене все одно. Ти ще будеш мені перечить, огризаться і звинувачувати мене в неправді? Зараз же рішу твоє життя!
Ягня баче, що біда, кинулось тікать, а вовк наздогнав його і почав душить. Ягня бідолашне кричало, що є сили.
- Рятуйте, хто вірує в бога, мене вовк душить!
Вівці оборонять не побігли, боялись, щоб і їм того не було. А пастух поки розслухав, з якого краю крик доносився, то вовк тим часом ягня задушив і помчав у лози. Вівці довго турбувались, все гудили вовка за його вчинки; а подать на його в суд побоялись, бо знали добре, що вовка виправдають, а вівця нещасна знову буде винувата.
Повернутися до змісту:
Українські байки
[ нагору ]