|
|
|
|
|
|
| ||
| ||
|
|
Літературно-художній альманах "Свічадо" № 4 (14) 2005 Поетичний лет - Ганна Фоменко Буря
Народилась 25 жовтня
1985.
Студентка
факультету
української й
іноземної філології та
мистецтвознавства
ДНУ.
Почала писати вірші
в 7 класі
Жовтоводської
гуманітарної гімназії
ім. Лесі Українки.
Переможець
всеукраїнського
конкурсу учнівської
творчості,
присвяченого
роковинам
Т. Шевченка.
Лауреат обласної
премії “Обдаровані
діти – надія
України”. Буря Вночі стара ревнива буря
Скрутила люто гілкоруки.
Ревли дерева від обурень
Стогнали й корчились від муки.
Вона важкі таємні чари
Мішала в хаосі з бідою.
І протинала в небі хмари,
І захлиналася водою.
Вона жбурляла в шиби морок –
Дзвеніло-нило скло від жаху,
Як блискавка в страсний вівторок
Світ перекреслила з розмаху.
А на світанку в ясній тиші
Дерева біль свій тамували.
Та потрощились найпалкіші
Мої колишні ідеали.
09.2003
Ескіз По жовтих рядках
Передмістя
Дочитує осені прозу.
Дерева, вже майже без листя,
Стоять і чекають морозу.
За місяць – посивіло небо,
Пропахло землею терпкою.
Здається, природі не треба
Нічого вже, крім супокою.
І дихає кольором суму
У листі розчинене сонце...
Пташки обліпили без шуму
Терпке горобинове гронце.
11.2003
Осіння серенада
Посивілими пасмами осені
В синю сутінь спішать журавлі…
І насичені стиглими росами
Сновигають десь сни у імлі.
Сумовитими струнами совісті
Озивається колос в степу.
Сторінок недописаних повісті
Не знайти вже крізь безвість сліпу.
Безсоромно розсипаним бісером –
Силуети сонорних висот.
Про всесильне вселюдське місиво
Все співає ще вищий рапсод.
А десь там у пісках обездолених,
Чи скрізь посвист сурм’яних злив
Спалахне у серцях недомовлене
І погасне у сумнівах слів.
05.2004
* * * Скажи мені, ти прагнеш тиші?
Тоді скидай свою броню.
Он бачиш – люди, наче миші.
Тебе не кличу, не гоню,
Але для тиші – безліч інших.
Я ж – пристрасть. З грому і вогню.
08.2004
* * * Вже вдев’ятнадцяте стрічаю осінь цю,
Цей жовтий шелест на долонях міста,
Оцю потворність і красу безлисту,
Цей аромат сухого чебрецю.
І тільки щось на серце тисне, тисне…
Я не шкодую за п’янким теплом
Чи меркантильною привабливістю квітів…
Так має бути. Так завжди було.
А подумки притримую листок.
Останній. Щоб не дати відлетіти.
25.10.2004
* * * Я вже втомилась від обмежень,
Від сірих непорушних стін.
Під ковдрою річних збережень
Я відчуваю часоплин.
Нас всіх засмоктує потроху
Буденний прісний життєвир…
А я виходжу на дорогу.
Я – дикий, отже вільний звір.
Моє житло – дрімуча пуща,
Я й досі млію від хвилин,
Коли зіркова срібна гуща
Спадає у терпкий полин.
Моя вода – ковток свободи,
Мій хліб – окраєць сонцедня,
Я – шепіт тихої природи,
Я – крик зшалілого коня.
А в цій одвічній круговерті
Усі не ті, усе не те…
Хтось йде слухняно в тишу смерті,
А я – де папороть цвіте.
11.2004
Після побачення з річкою Жовтою
Ой, пішов Хмельницький
Ік Жовтому броду.
Ой, не один лях лежить
Головою в воду.
(З історичної пісні)
Ти колись бурхливими валами
З ніг збивала ляхів уночі.
Пам’ятаєш, як вони волали,
Люто жовті води кленучи?
Пам’ятаєш дикий натовп з Лугу?
Здиблених, запінених коней,
І червонокитайчану тугу,
Що вела загиблих в світ тіней?
Пам’ятаєш клекотіння бою?
Пам’ятаєш заздрощі Дніпра?
Як вода з прозорої – рудою,
Брудно-жовтою від крові, потекла?
Пам’ятаєш першу перемогу,
Як стояв, мов з хмелю п’яний, Хміль?
І як на коліна перед Богом
Став козацький стомільйонний біль?
Я не вірю, щоб змогла забути
Той гарячий посвист нагая.
Я не вірю! Ні!
Не може бути,
Щоб тепер ти стала нічия.
У води, відомо, добра пам’ять…
Чом же ти свою забула суть?
Чом лиш жабенят до тебе вабить,
А рікою досі ще зовуть?
…Одружилась з сивим очеретом
Й шамкаєш беззубо з ним удвох.
Оживи ж бо хвилепінним летом,
Скривджений, збагнючений струмок!
05.2004
* * * Були у мене два крила.
Ну як? Звичайні білі крила.
Чи берегла їх? Берегла!
І тільки на свята носила,
Щоб не зім’яти білих пер,
Щоб не пошкодив їх (буває!)
Товстий і грубий контролер
В міському повному трамваї.
Я знала, що одного дня
Я щастя віднайду крилате.
Стрибатиме хтось навмання,
А я… вже вмітиму літати.
Я полечу за ним услід,
І хай це буде всім незвично…
І я щодня ледь не фізично
Переживала цей політ.
…Я довго мріями жила,
З крил обдуваючи пилинки.
Набридло якось. Я зняла.
А вчора продала на ринку.
Таки знайшовся покупець.
Сказав, що відвезе на дачу,
Що вішалці старій – кінець:
Набридли роги оленячі.
Сказав, це – те, що він шукав,
Такі – одні на цілий ринок.
Я ж зайвих не ловила ґав,
Та й продала ж не за безцінок…
Вже північ.
Сльози, як смола, –
Важким вогнем на свіжій рані:
Сьогодні щастя я знайшла –
Гойдалось на віконній рамі,
А я застигла на дивані…
Я вже БЕЗКРИЛОЮ була.
12.2004
* * * Кіньми топтали у нестямній люті,
І кров’ю поливали колос житній,
Кричали, що ви погань, а не люди,
А ви вмирали, щоб довіку жити.
Стелились орди маревом на захід,
Думки блукали у згорілій тиші…
І десь ячіла недобита мати:
Ясир вели в полон татари хижі.
Цвіте земля, неначе вишиванка:
Біленькі хати і червоні вишні…
І чорні люди в чорний морок ранку
Для панства хліб кривавий жати вийшли.
І нишком у чужім селі під тином,
Остерігаючись, що хтось почує,
Острижена, забута Катерина
Несе байстря, а пан… нову цілує.
Голодомори з хлібом у коморах,
Сибір, етапи, розстріли, тортури
В німих енкаведистських коридорах…
Та воля видиралася на мури.
Земля здригалась від тупого болю,
Коли вогнем гармати реготали.
За дротом свастики ховали волю,
Концтабори могилами ставали.
Нас нищили, крутили і ламали,
Трощили кості, кров пили гарячу,
Вважали бидлом, ще й кричали: “Мало?” –
Щоб виховати націю незрячу!
А ми назло всім бідам виживали,
Боролись, опирались, не корились.
Історія так часто уривалась,
Та ми лишились, ми ж таки – лишились.
Це не моє пророче слово людям
І не клянусь в патріотичнім звіті,
Я просто знаю, ця країна буде,
Допоки є народ такий на світі!
12.2002
Ukraine (Ukrainian: Україна, Ukrayina, /ukra’jina/) is a country in Eastern Europe. It borders Russia to the northeast, Belarus to the north, Poland, Slovakia and Hungary to the west, Romania and Moldova to the southwest and the Black Sea to the south. The territory of present-day Ukraine was a key centre of East Slavic culture in the Middle Ages, before being divided between a variety of powers, notably Russia, Poland, Lithuania, Austria, Romania and the Ottoman Empire. A brief period of independence following the Russian Revolution of 1917 was ended by Ukraine's absorption into the Soviet Union and the republic's present borders were only established in 1954. It became independent once more following the fall of the Soviet Union in 1991.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
