З оцим номером
вступають “Дніпрові хвилі” у другий рік свого існування.
Для української часописі рік існування, та ще під теперішні
часи, – немалий час, і коли вже пройдено таку довгу путь,
то годиться оглянутися на неї й запитати: що ж зроблено
за оцей рік, чи здійснено хоч трохи з того, що ставили собі
метою “Дніпрові хвилі”, починаючи виходити? Одповідь повинна
бути така.
Не все робилося так, як бажалося: не про всі справи говорилося
те, що хтілося сказати, а найголовніше – не у свій час подавалися
всякі звістки, та й сама часопис виходила – ніде правди
діти – не дуже-то справно. І за це справедливо нарікав на
нас дехто з передплатників наших. Але ж на це мусимо сказати,
що не од нас часом залежало те, на що нарікали читачі: були
перешкоди, яких ніяк не можна було нам подолати, а найголовн
іше зупиняло нас те, чим журяться трохи не всі українські
часописі, оповіщаючи, що “доля нашого видання, мовляв, лежить
у руках самих читачів!” Думка була один час, і зовсім припинити
видання “Дніпрових хвиль”, бо коли громада так недружно
їх піддержує, то, може, вони нікому й непотрібні. Та ось
почали надходити до нас листи од читачів, і раз у раз стояло
у тих листах, щоб не припиняти видання, не кидати розпочатої
справи, а вести далі “Дніпрові хвилі”. Оці листи додали
нам духу й одваги розпочати видавання в новому році, звісно,
з надією, що прихильники наші допоможуть нам і передплатою.
Гадаємо, що “Дніпрові хвилі” при всіх своїх хибах таки
вносять якусь частку у загальну культурну роботу на нашій
рідній ниві.
Вони весь час стояли на сторожі інтересів освіти нашого
народу на його національному ґрунті, обороняючи ці інтереси
перед місцевими просвітніми інституціями та виданнями, які
занедбували саме національний бік освітньої справи на Катеринославщин
і. “Дніпрові хвилі” постійно і систематично стежили за тією
невеличкою роботою, яка провадиться у нас на ниві української
просвіти, підтримуючи цю роботу і обстоюючи її потребу й
велику вагу. І от думаємо собі: коли у самому Катеринослав
і виходить аж чотири чималих газети російською мовою, і
розходяться вони по всьому краю, знаходять собі читач ів,
то невже не знайде стежки до читача невеличка часопись рідною
мовою, часопись, яка говорить про наші найближчі справи,
про наше власне культурно-громадське життя, пригадує нам
про давню бувальщину, про те, що “було колись, та не вернеться”?
Може ж таки наші “Хвилі” та протопчуть собі стежку у такі
кутки, куди ще не залітало друковане українське слово, може
навернуть до українства тих, що забули, або й не знали ніколи
хто вони, чиї сини, яких батьків, – і коли вони дійдуть
до таких кутків і розбудять у людей інтерес до рідної справи,
то, значить, не марно пішла наша праця, значить, варто було
заходитись коло видавання української часописі у Катеринославі.
3 вірою в те, що й наша робота принесе якусь користь рідному
краєві, вступаємо в другий рік нашого видання, зостаючись
при прежньому своєму погляді, що в теперішні невеселі часи
нашого життя потрібна не тільки робота з широким розмахом,
що цікаво для українського читача почути не тільки те, що
говориться у Києві, цьому справжньому осередкові нашого
духовного життя, але й те, що кажуть і як думають наші люди
на провінції, цікаво, які там виринають свої спеціальні
справи й інтереси; натурально, що ці місцеві справи не можуть
бути як слід, докладно й у подробицях, обмірковані й освітлені
на стор інках київської – для нас “столичної” – преси, так
як це ми можемо робити у наших “Дніпрових хвилях”.
|
