 Ірина Рябцева
Закінчила Дніпропетровське музичне училище
ім. М.Глінки, Харківський інститут мистецтв ім. І.Котляревського.
Повернулась до альма-матер і вже понад 20 років працюю викладачем.
Захоплююсь мистецтвом у різних його проявах. Переконана, що музика
здатна відтворити всі прояви життя і творчого натхнення.
Зберігаймо духовне коріння
“Історія дає нам шанс, і ми повинні його використати…”,
– саме такими словами почав свою промову добре відомий в Україні
і в світі композитор Євген Станкович – голова Національної Спілки
композиторів України, обраний на ХІІ з’їзді НСКУ, що відбувся
на початку червня 2005 року. Цього разу провідні композитори і
музикознавці обговорювали переважно питання організаційні, які,
у свою чергу, впливають на розвиток музичної культури сьогодення.
Музичний простір сучасної країни багато в чому формується визначенням
на державному рівні ролі й місця творчої особистості композитора,
музиканта-виконавця в суспільному житті.
Своїми думками про існуючі проблеми, актуальні завдання, принципи
функціонування творчої спілки в державі я запросила поділитися
відомих митців.
Леся Дичко, композитор:
Чи актуальна сьогодні потреба популяризац ії творчості сучасних
композиторів? Без сумніву, духовний потенціал національної свідомості,
національної гідності – те, що Ліна Костенко визначає гуманітарною
аурою нації, – потребує сьогодні не музейного збереження, а найактивнішого
захисту. Обличчя країни, як і образ її окремих регіонів, створюють
музиканти і письменники, художники й актори.
Я неодноразово бувала у Дніпропетровську знаю, що у вас потужні
сили музикантів, що концентруються в музичному училищі, філармонії,
оперному театрі. Знаю про майже героїчну концертну діяльність
колективів і солістів Будинку органної та камерної музики. Є чудові
професійні хорові колективи – хор О. П. Пучкової (обласна філармонія)
та хор В. Я. Тарана (музучилище). Ці колективи неодноразово виступали
на столичних фестивалях – “Київ-Музик-Фест”, “Золотоверхий Київ”,
“Прем’єри сезону”. Але ж бажано й у Вашому місті, в області активніше
проводити різноманітні фестивалі, об’єднувати зусилля різних митців
– і музикантів, і художників, і майстрів слова. Усе це – прояв
духовного коріння. Його треба зберігати, плекати і розвивати.
Левко Колодуб, композитор:
Сьогодні проблема полягає не тільки в тому, що класика не звучить,
а в тому, що переважна більшість людей не має потреби її слухати.
Чому молодь не підготовлена до сприйняття музики, образотворчого
мистецтва, літератури? Мало хто обтяжує себе в родині тим, щоб
ввести дитину у світ справжнього мистецтва, яке пробуджує позитивні
емоції – адже самі батьки не були підготовлен і до такого рівня
культури. Це вже проблема соціальна, вона виникла не сьогодні,
а років так понад 85 тому, коли зруйнували усталені традиції і
почали будувати з нуля, зруйнували і ...
Чи існує сьогодні альтернатива пануванню розважального?
Кожний музичний жанр, зрозуміло, розрахований на свого слухача.
Тому необхідно віднайти рівновагу між “музикою для ніг” та “музикою
для думок і серця”.
Геннадій Сасько, композитор:
Яким сьогодні є шлях музичного твору композитора до слухача? На
жаль, державна культурна політика, зокрема політика телебачення,
радіо, базується не на залученні, а на відстороненні слухача від
серйозної музики. Усунули його штучно. Постійні хітпаради, звучання
попси, репу, року стали чи не єдиним для пересічного слухача “жанром”
музичної культури. Музика для розваги, безумовно, має право на
існування. Але ж потрібна альтернатива – можливість послухати
те, що вимагає замислитися над іншими проблемами. Такої можливості
майже немає. На радіо, телебаченні, у пресі практично відсутні
передачі й публікації про музичні фестивалі, що презентують творчість
сучасних українських композитор ів, виконавців, про музику класичну,
яка вже пройшла шлях історичного “відбору”. Якщо і знаходиться
“віконце” для таких програм на окремих каналах, то, як правило,
вони йдуть у незручний, а точніше, найдешевший ефірний час.
Дуже багато чинників занепаду культурного виховання молод і в
Україні. Стільки втрачено на всіх рівнях – і у вихованні дітей,
і в концертній діяльності. Не певен, що існує єдиний рецепт рятування
України від безкультур’я в майбутньому. Але нічого не робити –
ще гірше. Ми всі “рвемося” до Європи. Тож в Європі треба навчитися
і відповідного ставлення до культури.
Ідеологічна пропаганда радянських часів добре використовувала
потужні можливості масового музичного мистецтва. Тому й шанувала
“потрібних”, і шельмувала “незручних”. Життя залишило в минулому
ідею “державного музичного будівництва” і поділ митців за принципом
ідеологічної відповідності, але ж одночасно виявилося, що в тому
ж минулому залишилась і добре налагоджена система пропаганди.
Її місце зайняла всепереможна реклама. І, як це не прикро, але
ж і твір композитора, і музикант-виконавець опинилися наодинці
із системою ринкових відносин у протиборстві з агресивним маркетингом
шоуб ізнесу. За таких умов пріоритетними для трансляції виявляється
“рейтинговий товар”. Поступово людей перетворюють на якихось бовдурів,
“зомбі”, які змушені слухати тільки те, що їм нав’язують.
А який маємо результат? Напівпорожні зали філармонії,
оперного театру, органного залу. Символічні заробітні платні музикантів
і їх постійне бажання виїхати за кордон, де грою в невеличких
містечках можна заробити більше, ніж у своєму рідному багатомільйонному
місті. Чому ж так сталося, що в одному з найбільших промислових
центрів Придніпров’я постало питання про закриття філармонії?
Сьогодні більше запитань, ніж відповідей. І все
ж будемо з надією дивитися в майбутнє. Чекатимемо на нові програми
симфонічного оркестру і Камерного хору філармонії, квінтету “Престиж”,
оперні і балетні прем’єри й на нові колективи. Будемо чекати на
нові зустрічі з творами наших сучасників. Бо живемо переконанням
– це все ж таки потрібно!
Розмову вела Ірина Рябцева,
музикознавець, член НСКУ.
Фото автора
|
