Страсна п’ятниця
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви; а це звичайно бувало коло другої години по полудні.
У містечку Бар, на Вінничині, як і в багатьох інших місцевостях України, існував звичай у Страсну п’ятницю обносити плащаницю тричі навколо церкви. Це був гарний звичай: в ограді біля церкви, в кілька рядів стояли люди, по-святковому одягнені, і панував спокійний урочистий настрій.
В Галичині в Страсну п’ятницю дзвони замовкають. У дзвіниці до бантини чіпляють грубу дерев’яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев’яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи людей про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують спеціяльними ручними калатальцями.
Повернувшися з церкви, родина звичайно сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п’ятницю — пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками...
Ні шити, ні прясти в Страсну п’ятницю не можна. Великий гріх рубати дрова або щонебудь тесати сокирою. Колись наші господині в селах робили в цей день дві роботи: пекли паски та садили капусту — вважалося, що це робити можна, не гріх.
«В п’ятницю печуть паски. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя — хтось, кажуть, помре в цьому році» 1.
Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбер 2 жовтий і білий; жовтий — для «краси», а білий — для «духу». Додавали ще настоянки на шафрані 3. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце — «щоб паски посходили». Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білої пшеничної муки і тільки один раз на рік — на Великдень 4.
Поки паска не посвячена, їсти її не можна — гріх! Навіть господині, коли вона витягне з печі паски, не вільно розламати ні однієї з них, щоб покуштувати, — це було б грубе порушення традиції.
В Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай:
«В п’ятницю над вечором розчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеся, виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають коштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину» 5.
В Галичині та в Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба зі спеціяльним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, з складеними «восьміркою» крильми, мотив геометричного колоса, «баранячі ріжки» та квіти 6.
Трапляються ґаздині, що їхнє обрядове печиво на Великдень зроблене з таким мистецьким смаком, що воно могло б задовольнити найвибагливішого критика.
За народнім віруванням в Страсну п’ятницю не можна співати — гріх. На Херсонщині кажуть, що хто співає в Страсну п’ятницю, той на Великдень буде плакати.
- - - - - - -
1 Слоб. Микольська на Слобожанщині.
2 Імбер (Zingiber officinale) — зелиста рослина з короткими широкими листками, походить з східньої Індії, тепер плекається в усіх південних країнах. Коріння вживається до приправи городини та горілки, а також кладуть його в тісто. Коріння є двох гатунків: жовте, що надає тісту гарного жовтого забарвлення, і біле, що надає йому приємного запаху. Імбер плекається і в нас, у Криму.
3 Шафран (Crocus sativus L.) — зелиста рослина з синім ліліюватим цвітом. Жовті пиляки вживаються для забарвлення масла, тіста, сиру тощо. Настоянка шафрану надає тісту приємного запаху. Між іншим, ця рослина має велике значення в пасічництві, бо ранньої весни дає цінний для бджіл пилок. На Україні поширено багато видів цієї рослини. Один з видів, що цвіте по горбах, як тільки зійде сніг, має народню назву «брендуші».
4 За Чуб., VII, стор. 445-6.
5 Мат. до укр.-русь. етнології. Том III, стор. 44. Львів, 1900.
6 Нар. иск. Подк. Руси. Прага, 1925 г.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]