Благовіщення
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
— Це велике свято, таке велике, що не можна працювати, навіть птиця не в’є свого гнізда в цей день.
«На Благовіщення і птиця гнізда не в’є».
«На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в’є».2
«Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення».3
«Ніяка птиця не в’є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».
«Якщо яканебудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або в цей день зів’є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день, і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома».4
Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, сонце виходячи з-за гір, грає.5
«Благовіщення... уважається великим святом — але не оргіястичного... а, навпаки, суворого, аскетичного характеру: все, що належить до зачинання, породу і т. д., обставлене річними суворими заборонами. Це — свято землі, супроти котрого наказується боязкий містицизм, щоб його чимсь не споганити, не порушити...»6
Від Введіння до Благовіщення не можна порати землі, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю «і всяке дихання» або — як кажуть гуцули: «Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади…»7
Ранком, коли ще в церкві правиться служба Божа, випускають пташок з неволі — «щоб співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив».11
Випускати птиць в день Благовіщення вважалося честивим ділом. Колись люди (переважно міщани) спеціяльно купували пташок, щоб у цей день було що випускати на волю.12
Прийшовши з церкви, господар випускає на волю, на сонце всіх тварин, навіть пса й кота вигонить на подвір’я — «щоб чули весну і самі про себе дбали».13
«Господар виганяє весь свій інвентар — худобу, дріб, бджіл і навіть пса на сонце, на волю, щоб чули весну і самі на себе старалися...»14
Якщо весна пізня, холодна, і в день Теплого Олексія пасічник не виставив на пасіку бджіл, то в день Благовіщення він виставляє вулики на пасіку при будь-якій погоді.15
У церкві в цей день святять проскури. Годуючи бджіл, пасічник висипає в мед потерту на порошок благовіщенську проскуру — «щоб бджоли роїлися».
Товчену на порошок благовіщенську проскуру змішують з землею і сіють по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала».
Благовіщенську проскуру заривають у землю — «щоб град посіву не побив».
Хворому на пропасницю дають благовіщенську проскуру, як ліки.
Благовіщенська проскура і стрітенська вода — цілющі, а тому їх зберігають на божнику поміж святими образами.
Щука-риба, зловлена і зварена на Благовіщення, має чародійну силу, бож це «благовіщенська щука». В кормовий мед пасічник висипає на порох потерту голову благовіщенської щуки, висушені й потерті на порошок мурашки і перець — «щоб бджоли були зубаті, як щука, працьовиті, як мурашки, і сердиті, як перець».21
«...У нашому селі був пасічник, дід Гордій; він, бувало, як виставить колоду бджіл то вкладе у вічко вулика череп благовіщенської щуки, щоб бджола пролазила поміж зубами: «Така бджола, — казав Гордій, — буде зубата і не дасть себе в обиду».22
«Різні повірки, магічні акти, ворожіння зв’язані з сею основною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя».23
В цей день рано-вранці молодиці йдуть в ліс, трясуть березу і збирають насіння, вірячи, що з нього виросте розсада капусти.
Господині до схід-сонця сіють розсаду — «щоб капуста рано поспіла і головата була».
Не можна рукою торкатися до бурякового насіння, бо виросте з нього редька. Не можна брати курячого яйця в руки, бо вилупиться курча з двома головами.24
Якщо хтось бажає мати шапку-невидимку, то повинен взяти в цей день вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини і закопати їх разом з головою вужа на покуті. До Великодня ці горошини проростуть; їх треба вирвати і піти з ними до церкви. Там ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, а його ніхто не бачить, бо то шапка-невидимка. Треба підкрастись і схопити ту шапку. Дідько буде викупляти її, даватиме великі гроші, але брати не слід...25 «бож звісно: дідькові гроші — черепки».
Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо «від благовісного теляти добра не ждати».26 Благовісне яйце під квочку не кладуть.
Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...
«Як знайдеш у цей день ряст 31, то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!».
«Топтати ряст» — жити, «не топтати рясту» — вмерти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», кажуть про кволого чоловіка, що має скоро вмерти. «Недовго з того часу стара ряст топтала через тиждень чи що і вмерла». 32
Те саме кажуть і про сон-траву: «Дай, Боже, діждати, сон-траву 33 топтати!»
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту 34, то це знак, що цього літа вона заміж піде. «Первоцвіт — віщун дівочого весілля». Це — чародійна квітка, і про неї скрізь, по всьому світі розповідають багато казок, легенд та переказів.
Проліски 35 — символ надії, щастя, молодої краси. «Як знайдеш пролісок на Благовіщення, зірви й поклади в пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!», вийми з пазухи і поклади під святими образами на щастя». 36
«На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної води, поклади пролісок і вимийся — на красу» 37.
На Благовіщення дівчата виводять по обіді, коло церкви перший весняний хоровід: «Кривий танець». Побравшися за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілочками, застромленими в землю, і співають:
Ми кривого танцю йдемо,
Кінця йому не знайдемо, —
То в гору, то в долину,
То в ружу, то в калину......А ми кривому танцю
Не виведемо кінця,
Його треба вести,
Як віночок плести...
Виспівуючи ці слова, дівчата плетуться в танці одна поміж одною. Потім, знову побравшися за руки, йдуть хороводом і співають:
Дівки-чарівниці терем будували,
Терем будували, вікон не виймали,
Щоб не вилетів сивий соколонько
Та щоб не виніс дівочої краси,
Дівочої краси, весняної роси...
Наприкінці хороводу дівчата ніби розмовляють з весною:
Вже ж весна воскресла, —
Що ж ти нам принесла?
— Принесла вам росу,
Дівочую красу! 41
«Кривий танець» — це не тільки зустріч, вірніше, привітання весни — це ще й символ пробудженої життєвої енергії.
До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права. «Кривим танцем» дівчата ніби кажуть весні: «Добридень».
На цей день існує багато прикмет:
Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то буде добрий врожай не збіжжя.
Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.
Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне.
Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків. 42
Якщо ранком на Благовіщення туман, то це віщує розлив ріки Бугу або повінь взагалі. 43
«До Благовіщення зими не кляни!» — бо, мовляв, вона ще може вернутись.
«До Благовіщення кам’яна зима!» 44
- - - - - - -
1 Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7-го квітня за новим стилем або 25-го березня за старим.
2 М. Номис, стор. 9
3 Чуб., III, 10.
4 Від Св. Галушки, Київщина.
5 Терещенко Ол., VI, 22.
6 Груш., І, 167.
7 Там же.
11 Від Євд. С-к з Києва.
12 Вчені орнітологи протестують проти цього звичаю Так Л. В. Боне пише:
«Звичай випускати птиці, «на полю» само на весні — жорстокий звичай. Рання весна (а Благовіщення це початок весни) один з найтяжчих періодів року в житті птиць... Випущені з кліток птиці на 100% стають жертвами хижаків, попадають під ноги коней або й людей, під колеса автомашин або нарешті, просто гинуть від голоду». «Жизнь птиць у нас дома», 1951, стор. 17.
Або:
«Особливо кепсько доводиться випущеним на весні з кліток зимуючий птицям. Влітку або на весні, коли немає ні ягід горобини, ні насіння ясеня, коли кінський щавель не те, що не має насіння, але ледве утворює зав’язок, коли обсипалось насіння кропиви, випускають снігурів, які звикли взимку годуватися саме цими кормами». В. Г. Дормідонтов, «Птицы в неволе, 1930. стор. 18.
13 Поділля.
14 Груш., І, 167.
15 Херсонщина.
21 Слобожанщини й Полтава.
22 Київщина. З оповідань Св. Галушки.
23 Грушевський, І, 168.
24 Іванківці на Переяславщині.
25 Чуб., ІІІ, 10.
26 М. Номис, стор. 9.
31 Ряст — багаторічна трав’яниста рослина з підземною бульбою, з подвійно трійчастим листям; квіти зібрані в гронах. В Україні відомі 7 видів рясту, а найпоширеніший в наших лісах ряст порожнистий (Corydalis cava Schveig). Квітки цього виду пурпурові або білі.
32 Грінч., II, 144.
33 Сон-трава або сон (Pulsatilla). Багаторічна трав’яниста рослина, з кореневищем і прикореневими листками. На Україні відомо 6 видів, в тому числі «сон український» — P. ucrainica (Ugrin.). Квіти українського сону фіялкові або червонувато-фіялкові, ззовні пухнасті. Див. «Фльора УРСР», V, 89.
34 Первоцвіт (Primula veris L.). Легенди про цю квітку надруковані в журналі «Нові дні» за квітень 1952 — О. Воропай «Квіти». Тут лише згадаємо, що квітка ця в Баварії (Німеччина) теж віщує дівчатам весілля; іноді цю квітку там називають «Heiratsschlussel». У Швайцарії, навпаки, первоцвіт — це квітка «Verschmahter Liebe» — «Відкинуте кохання».
35 Пролісок (Scilla veraa L.), род. лілійних — Liliaceae. Трав’яниста рослина з підземною цибулькою; квіти сині, п’ятипелюсткові, своїм виглядом нагадують зірки.
36 Від Галини М-ко, с. Кордишівка на Поділлі.
37 Ольга Д-ко з Харківщини.
41 Див. О. Степовий, «Українські народні танці». 1946. стер. 10. Там цей хоровід описано докладніше. Київщина.
42 Київщина.
43 Старокостянтинів.
44 Ів. Франко, «Гал.-русь. народ, приповідки», стор. 59.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]