Зачіска волосся у жінок
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
У протилежність до дівчат, жінки в Україні завжди ходили з покритою головою. На другий же день після весілля жінці покривали голову з відповідною обрядовістю і вже після того «ходити простоволосою» або «світити волоссям» колись вважалося непристойністю.
Хведір Вовк пише, що під час його антропологічних дослідів в Україні він ніколи не натрапляв на труднощі, якщо просив якусь жінку, наприклад, оголити коліно, але коли він казав скинути очіпок, то майже завжди чув обурення і протести; тільки завдяки втручанню місцевого священика справа часом полагоджувалась позитивно1.
В грамоті князя Ярослава Володимировича за рік 1195-й записано, що накладається пеня на того, хто зірве з жінки «повой». Саме тому, що волосся заміжньої жінки повинно бути завжди закрите, жінки в Україні не мали колись ніяких особливих зачісок. Вони звичайно закручували волосся у вузол і накривали голову очіпком.
На Київщині, Полтавщині та частково на Поділлі заміжні жінки, незаплітаючи кіс, ділили волосся на дві рівні частини, а потім, скрутивши кожну з них, як джгут, намотували на луб’яне кільце, що називалося кибалкою. Зверху кибалки надягали очіпок, що був в основі вужчий, а верхня частина його була розширена. Це, мабуть, і дало причину шведові Вейге писати в своїх спогадах про щось «цілком плоске, як тарілка» на головах українських жінок2.
На Херсонщині та на всьому півдні України ще й тепер жінки закручують своє волосся «корзою» — високим кільцем, або горбком на задній частині тім’я над потилицею. Корза пришпилюється шпильками, після чого вся голова покривається хусткою. На західній Волині після весілля молоді жінки ще два тижні ходять з розпущеним волоссям і непокритою головою. Після двох тижнів волосся підрізується, накривається наміткою і вже ніхто ніколи зі сторонніх людей не побачить жінки простоволосою.
В Галичині волосся заміжні жінки підрізають «по вуха», надягають очіпок, а поверх очіпка вив’язуються хусткою.
Стародавній звичай стинати волосся дівчини перед шлюбом ще й досі зберігається у гуцулів. Робиться це так: косу «молодої» прив’язують кінцем до дерев’яного кілочка, що спеціяльно для цього вбитий в стіну. Молодий з одного маху відрубує кінець коси своїм гострим топірцем. У бойків, а частково і в лемків жінки ховають все волосся під «чіпець», залишаючи перед вухами два довгі пасма волосся.
Суворий старослов’янський звичай, що забороняв заміжнім жінкам ходити без голов’яного вкриття, в переважній більшості населення України вже належить до історії. Наші жінки вже не дотримуються цього звичаю і це дуже добре, бо ходити з відкритою головою зручніше і здоровше. Крім того, плекання довгих кіс надає жінкам кращого вигляду.
- - - - - - -
1 - Вовк Хв.: .Студії...», стор. 127.
2 - Сочинський, В.: Чужинці про Україну». Доба Мазепи. Стор. 127
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]