Вуса
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Замилування українців до вусів висловлюється народніми приповідками: «Вус балабанський, чуприна черкеська — не вважай, мості-пані, же хвортуна кепська!» — «У кого чорний вусок — тому рибки шматок, в кого сива борода — тому юшки шкода!» На старих портретах козаків та гетьманів тільки Петро Конашевич-Сагайдачний з бородою, а всі інші мають «козацькі» вуса.
Чоловіче населення на західніх землях України голить і бороду і вуса. Хведір Вовк у своїх «Студіях...» пише, що селяни в Галичині розповідали йому, що звичай голити обличчя з’явився у них з 1848 року (знесення панщини в Австрії), щоб тим виявити свою вірність австрійському цісареві.
Селяни на східніх землях України ще й тепер плекають свої традиційні козацькі вуса.
За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими. Через це наш Тарас Григорович у своїй повісті «Близнюки» іронічно називає російських військовиків «усатое сословіє». Інший український письменник, Олекса Стороженко, в оповіданні «Вуса» розказує, як йому дісталося за його традиційні вуса від російського начальника. Оповідання те довге, я обмежуся кількома лише маленькими уривками:
«...Молчать! — кричить: ви єщо осмєліваєтєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!
Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочеє де розірвалось — позашиване; все обстоїть благополучно...
— Что, — питає, — відітє?
— Нічогісенько, — кажу, — не бачу; чого вам од мене схотілося?
— Как, чєво! — знов закричав — на каком основаніі ви осмєлілісь явіться ко мене в усах? Ви теперь состоітє в гражданской службе. а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняєтся...
...Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче було і не дождать до сього лиха!.. І пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися...»
Та виявилося, що начальник перестарався, бо по «височайшому» указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою «височайтий указ» і пішов до начальника. Москаль його як побачив:
«...что ето, мілостівий государ мой, — крикнув, — ви укленяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, — кажу, — кров спортите, а ось подивіться! Та тиць а руки указ. Дивись, думаю, хоч повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать...
— Хо... Хома П... Петрович! — каже, затіняючись: что ето такоє? Хома наставив око:
— Височайший, — каже.
— Без вас знаю, — каже председатєль, — а распространяєтся лі право ношенія усов?
Хома круть-верть, сюди-туди, нічого робити.
— Распространяється, — каже...»
Та проте українці завжди носили вуса, не зважаючи на ніякі московські укази.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]