Штани і шаравари
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
З давен-давна в Україні були відомі два типи штанів, а саме: власне штани, вузькі, та шаравари широкі. В Галичині штани називаються «сподні», а в гуцулів вони звуться «ногавицями». Про ногавиці там є приповідка: «Не видав Гриць ногавиць: то ся вбірає, то розбірає». Згадується про ногавиці і в співанках:
Ой, минуло три неділі тамтої п’ятниці.
Як ходили попід вікна биті ногавиці.
Вузькі штани звичайно шиються до паска і застібаються на два ґудзики, а шаравари — до очкурні і підперізуються очкурем. Такої клясифікації можна лише дотримуватися при умові, коли йде про штани, чи шаравари з тонкого і доброго матеріялу. Якщо ж змінюється матеріял, то звичайно змінюється очкур на пасок, чи навпаки.
«Штани до очкурні» — це ті, що мають на поясі широку вшиту складку — «очкурню», в яку просовується очкур. Одягнувши такі штани, застібують очкур на пряжку; вільний кінець очкура обводять навколо стану і знову застібують на пряжку, але так, щоб він був трохи «на ослабі». Кінець очкура залишається звисати з правого боку. При такому способі одягати штани утворюється багато складок і, якщо це полотно, тонка вовна, або китайка, то це добре. бо шаравари пишними складками облягають стан. Сукно ж для таких складок затяжке, а тому шаравари з грубшого матеріялу доводиться шити «до паска».
Кожний з цих двох типів штанів відповідає якомусь одному типові сорочки. Де носять довгу на випуск сорочку, там і носять вузькі штани «до паска»; до нової української сорочки, що вбирається в штани, одягають шаравари «до очкурні».
Штани і шаравари зустрічаються в літературних пам’ятках дуже давно. Грек Юлій Полідевк, що жив у другому столітті по Христі, писав, що таври і скити мали штани і називали їх шараварами. Про штани маємо згадку і в Прокопія, грецького історика, що жив у VІ-му віці по Христі і написав історію воєн Юстініяна. Значно пізніше, вже в ХІ-му столітті про штани згадують київські хроніки. Всі ці згадки, як пише Хведір Вовк, дають нам право відкинути всякі сумніви щодо того, чи в історичні часи слов’яни вже носили штани 1.
Широкі штани з назвою «шаравари» відомі майже всім слов’янським народам, а в сербів та болгар вони подекуди збереглися ще й досі. Ця форма штанів поширена і серед деяких кавказьких народів, а зокрема в чеченців.
Старовинні козацькі шаравари шилися з чотирикутньою вставкою ззаду, що утворювала матню та об’єднувала собою дві широкі штанини; ось чому ті козацькі шаравари були такі широкі, як «Чорне море». Такі широкі шаравари. що «матнею вулицю мели», ще й досі зустрічаються в старих людей на Київщині та на Полтавщині, в колишніх козацьких селах біля містечок Золотоноша, Лубни, Черкаси та Переяслав — це наші заповідники щодо стародавнього народнього одягу.
Про село Старосілля на Чернігівщині Н. Заглада пише, що «деякі старі діди ще й тепер (1923-й рік) носять штани до очкурні». Селяни шили колись шаравари «до очкурні» з білого домотканого полотна «десятки», заможні люди — з синьої китайки, або з сірого черкасину, а козаки — з тонких сукон, вовни та дорогоцінних шовкових тканин. Вузькі штани «до паска» ще й тепер шиються з білого домотканного полотна на Бойківщині, Лемківщині та північно-західньому Поліссі. Гуцули свої нагавиці шиють з червоного і рідко з синього сукна. Штани при чоботях ніколи не випускаються поверх халяв, а ховаються в халяви.
Народні жарти та прислів’я про штани:
«Ой, гоп штани-шаравари, куповані у Києві на базарі!»
«Шаравари сині, а ще дома двоє в скрині!»
«Утяв Панька по штанях».
«Нате і мої штани в жлукту!»
«Ті ж штани та назад ґудзьом!»
Про очкур:
«У князя хевряза, а у нас очкур!»
«З переляку очкур луснув!»
«Очкурем підперезався та й зовсім зібрався».
«Ой, чумак дочумакувався,
Штанів нема, очкур обірвався!»
Щодо крою, то С. Колос ділить українські штани на кілька типів, а саме: гуцульський, подільський, буковинський, подніпрянський, степовий та його варіянт — закарпатський (схеми 15, 16, 17, 18 і 19). Еволюцію крою штанів можна простежити на гуцульському вбранні XIX-ХХ-го століть. Під час великих морозів гуцулки надягають «холошні» — «поколінці» з білого грубого сукна. Сукняні гуцульські гачі являють собою окремі холошні, об’єднані трапецієвидною вставкою ззаду. Зшиті з конопляної тканини, вони звуться «портяниці» (схема 15). Гуцульські гачі не доходять до пояса сантиметрів на 15 і тримаються очкуром на клубах (крижах). Гачі заправляють в онучі або носять поверх онуч і тоді відкочують на кінцях сантиметрів на 10. Холошні по шву вишиваються різнокольоровою вовною геометричним орнаментом.
В усіх родах українських штанів «матня» (з’єднуючий обидві холошні шматок тканини) має симетричну по вертикалі будову. До середини ХІХ-го століття всі штани шилися і носилися до очкура. Пояс робився з крученого шнура або з вузького реміня 2.
- - - - - - -
1 - Вовк Хв., стор. 163.
2 - Колос С: Вбрання. 1961.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]