Пострижини в інших слов’ян
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Коротко розглянемо пострижини, як звичай, в інших слов’янських народів.
У житії одного з чеських князів оповідається, що коли прийшов час постригти княжича, то цю церемонію виконав єпископ після Літургії перед вівтарем. У південних слов’ян цей обряд зберігся в особливій церемоніяльній формі; він там називається «святими постригами». Виконує цей обряд «пострижний батько» — близький родич, або добрий знайомий. «Пострижний батько» стриже дитину і дає їй дарунки. Після цього він уже вважається опікуном над «пострижним сином».
У сербів є цікаве оповідання, як навіть турки, щоб зберегти себе від юнака-розбійника, запрошували його на «пострижного батька» до дитини. Юнак мусів іти, бо від «святих пострижи» відмовитися не можна!.
У поляків є стародавній переказ, як князь Попель скликає приятелів на бенкет з нагоди пострижин двох синів. Святі у вигляді бідних мандрівників приходять до князя, але він гордий, не приймає їх. Тоді вони йдуть до бідного селянина Пяста, який теж мав пострижини свого сина. Святі наділяють Пяста багатством. Розбагатілий «хлоп» тепер може запросити самого князя з усім його двором до себе на бенкет. Перехожі стрижуть Пястового сина, дають йому нове ім’я та наділяють щасливою долею.
Коли ощасливлений син «хлопа» виросте, перейме княжий стіл від роду Попеля.
З інших джерел відомо, що при польських княжих дворах пострижини відбувалися на сьомому році життя. Хлопець при пострижинах діставав нове ім’я. При пострижинах у волосся хлопця поляки клали колоски.
У народніх звичаях поляків як і в нас, у різних місцевостях по різному відбуваються пострижини. В одних по першім році життя, у других по третім, п’ятім і сьомім. Пострижини робив сам батько мідним ножем, тримаючи дитину у себе на колінах. Мати перед пострижинами клала на голову дитині кілька житніх колосків та кропила свяченою водою. Острижене волосся поляки клали у горщик з гноєм бика, а потім, разом з горщиком, закопувати у землю.
Обряд пострижин у поляків однаковий для дівчини і для хлопця, з тією лише різницею, що, стрижучи хлопця, батько вимовляв «сакраментальні фрази», а дівчину стриг мовчки.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]