Пострижини - Чоловіче вбрання
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
З літописних джерел XII і XIII століть знаємо, що в стародавній Україні-Русі малих княжичів, на третьому або четвертому році життя, підстригали. Це був цілий обряд і проходив він з великою врочистістю. У Лаврентіївському літописі записано: «Быша постригы у в. кн. Всеволода; того же дни и на конь єго всади; и бысть радость велика в граде Суждали, ту сущю блаженному єпископу Іоанну» 1.
Як бачимо, пострижини виконував сам єпископ. Підстриженого княжича вперше садовили на коня і він на чолі процесії їхав аж до церкви, де відбувалося врочисте Богослуження. Отже, пострижини були не тільки світським, а й церковним обрядом.
Обряд пострижин відбувався восени, в день Семена Стовпника — 14-го вересня. У старому Києві в цей день, у зв’язку з пострижинами княжича, було всенародне свято з веселими розвагами і питвом, пир. На Семенів день ще й досі в народньому побуті є приміта: «Стригти дітям перше волосся і варити кашу для рожаниць». Друга половина цієї приміти, мабуть, в’яжеться з тим, що осінні свята мали характер культових трапез на честь врода і рожаниць». Отож, в день «рода і рожаниць» діти вперше підстригалися і тим самим, як думають деякі дослідники, новий родовий паросток, дитина, вводився до поколінних верств роду.
У слов’янському глаголітському требнику ХІ-го століття є молитва: «На постриженіє власов отрочати». У тому ж требнику, як на взірець обряду пострижин, вказується на стриження голови і нігтів Мельхіседека Авраама — апокрифічне оповідання, записане у Палестині нашим подорожнім ігуменом Данилом на початку XII століття.
При нагоді пострижин просять Бога послати все добре хлопцеві та його «пострижному батькові», тій особі, що «подемлет власи». Молитва порівнює «подемлющего власи» до Семена, який приймав Христа. Ця молитва ввійшла і до наших требників. До половини XVII століття дотримувалися цього обряду по всій Україні. Обряд цей виконувався священиком у церкві не тільки над дітьми княжими, чи шляхетськими. а й «посполитими».
Пострижини, як церковно-релігійний обряд, були не тільки в Україні, а й в інших слов’янських народів. Та раптом, не відомо чому, вже у XVIII столітті з’являється наказ хорватських єпископів, щоб священики не брали участи в обряді «пострижин». Пізніше, в кінці XVIII століття, пострижини — вже не церковно-релігійний обряд, а тільки народний звичай. Цей звичай зберігся і до наших днів.
Скільки років повинна мати дитина, щоб відбути над нею обряд пострижин? Наші народні звичаї на це питання дають дуже неодностайну відповідь, а саме: на Холмщині батько стриже дитину негайно після народження — «аби не вилисіло!». Про Гуцульщину Шухевич пише так:
«У місяць по родинах стрижуть дитині волосся, аби росло найгуще і аби було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати і каже: «Дивися, де я кладу волосся, абись на тім світі знов знало, відки його взяти». Бо ж за віруванням гуцулів, людина повинна на «той світ» принести кожний кусник свого тіла: волосся, нігті...» 2
У народніх звичаях східніх земель України стрижуть по першім році життя — Уманьщина, по другім році життя — Полтавщина та околиці Києва. Як сповниться дитині два роки життя, батько простеляє кожуха вовною догори посеред хати, садовить на кожух дитину і ножицями зрізує пучки дитячого волосся навхрест: над чолом, потилицею та з обох боків над вухами.
Зрізане волосся кидають під худобу, розсівають по городі або кидають на текучу воду.
З нагоди пострижин батьки скликають близьких родичів та сусідів-гостей. Гості виносять на руках дитину, садовлять його на коня (мова йде про хлопчика), за поводи коня бере мати або старша сестра і так усі гуртом повозять «пострижника» по подвір’ї. Після цього ідуть до хати і п’ють, «щоб Бог послав усе добре нашому козакові».
У три роки життя відбувають пострижини на Чернігівщині, як ми читаємо у матеріялах, що їх зібрав Марко Грушевський: «В цьому часі (коло третього року) постригають дітей на стать свою: хлопчика на чоловічу стать, а дівчинку — на жіночу. Бувають і поштини цього часу, могоричують. Але з бідности забувають тепер про це. А за мене (оповідача) то ще гуляли, і мене стригли так, мати розказують не раз, як, було, ходять гулять до хазяйнів на ці пострижини...».
З того ж матеріялу довідуємось, що в іншому селі «постригають, здається, якраз на іменини, щоб шість літ рівно було...». Далі: «Колись, було, в звичаю справляти бенкет на закінчення дитячого віку, перед тим, як дитина йшла в пастухи. Тепер то вже минулося... Минулося те, щоб могорич пити, як чуприна відросте у дитини...» 3.
На Херсонщині пострижини відбуваються на сьомому році життя і це пояснюється тим, що дитина у цей час дістає нові зуби, а тому ніби відроджується та переходить з віку дитячого у вік юнацький. Самі ж пострижини розуміється як жертва богам-опікунам роду. Якщо це дійсно так, то пострижини — залишок дохристиянського вірування.
- - - - - - -
1 - Цитую за М Грушевським: «Іст. укр. літ.», ч. І, 1923, стор. 220.
2 - Шухевич В.: «Гуцульщина, І. Матеріали до укр. етнології». Львів, 1899.
3 - Матеріяли до українсько-руської етнології. Том VIII. Львів. 1906.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]