Підсумки
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Вся праця про український народній одяг розподіляється на такі розділи: Вступ; Матеріяли, з яких виготовляється народній одяг; Жіноче вбрання; Чоловіче вбрання; Спільний одяг для чоловіків і жінок; Верхній одяг, що шиється з крамної матерії.
У вступі автор коротко розглядає ті фактори, які звичайно мають вплив на формуванню народнього побуту взагалі, а на одяг зокрема. Найголовніші з тих факторів такі: зовнішнє оточення, або природні умови, де проходить життя народу; культурна спадщина, тобто духова і матеріяльна традиція народу; вплив сусідніх культур; мистецькі здібності народу. Але не всі ці чинники з однаковою силою впливають по всій території України, а тому одяг так само, як й інші види народнього мистецтва, має місцеві відмінності. Найбільше відмінностей зустрічається в пограничних районах, де вплив сусідніх народів є найбільший. Центральні ж райони України найповніше зберегли національні прикмети, як в народньому одязі, так в інших видах мистецтва.
Український національний одяг має так характеристичні риси: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвих оздоб, а найголовніше те, що в усьому відчувається почуття міри.
Основою мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко.
У розділі: «Матеріяли, з яких виготовляється народній одяг» автор звертає увагу на те, що клімат України є досить суворий і населення потребує теплого одягу не менше, як на шість місяців у році. Найважливішим матеріялом для верхнього одягу завжди було хутро свійських і диких тварин. Для одягу щоденного вжитку використовуються тканини з льону, коноплі та овечої вовни. В Україні завжди широко вживалися шовкові тканини, а також парча й оксамит.
У розділі: «Жіноче вбрання» автор говорить про те, що за нашим народнім звичаєм дівчата завжди носили довгі коси. Перше плетення коси відбувається з урочистими обрядами, коли дівчині сповняється шість років життя. А найурочистішим моментом українського народнього весілля є розплітання дівочої коси.
Поверх заплетених кіс дівчата в Україні носять вінки з живих квітів. Оздобою шиї дівчат і молодиць є намисто і дукачі. За старим українським звичаєм хрещений батько дарував золотий дукач своїй похресниці в першу річницю христин.
Далі говориться про такі частини жіночого одягу: сорочку, яка звичайно вишивається барвистими нитками; плахту — рід нижнього одягу, що заміняє спідницю; попередницю або фартух; корсетку; традиційне жіноче взуття — червоні чобітки з сап’яну.
В розділі: «Чоловіче вбрання» автор розповідає про стародавній звичай першого підстригання хлопця у віці від чотирьох до шести років і про врочисте голення бороди, коли юнакові скінчилося 16 років. Підстригання — це символічний обряд переходу від дитячого віку до юнацького, а перше голення — перехід від віку юнацького у вік дорослого чоловіка. Далі говориться про такі частини чоловічого народнього одягу: шапка, чоловіча вишита сорочка, чоловіча корсетка, штани і шаравари, пояс, чоботи.
В розділі: «Спільний одяг для чоловіків і жінок» автор описує такий вид одягу, що його носять взимку, або і в літній час в період негоди. До такого одягу належить кожух, про який згадують історичні хроніки ще з 1193 року. Шиються кожухи з ведмежих, лисячих або овечих шкір, вовною всередину. Кожухи носяться тільки в час зими по всіх місцевостях України.
Кептар — це коротка кожушина без рукавів. Цей вид одягу носить все українське населення Карпатських гір. Кептар ще зустрічається у гірського населення Семигороду, Румунії та Сербії.
Свита — це дуже стародавня форма одягу; про нього згадується в історичних хроніках за 1074 рік. Цей одяг у великому вжитку населення України є ще й тепер. Свит є кілька типів і кожний з тих типів має свою окрему назву. Всі типи свит в стародавній Україні шилися з грубого овечого сукна домашнього виробу.
В розділі: «Верхній одяг, що шиється з крамної матерії» автор описує ті форми українського традиційного одягу, які шиються з тонкого сукна фабричного виробу, а також з таких матеріалів, як шовк, оксамит і парча. Цей тип одягу є значно пізнішого походження і початок його в Україні сягає не далі XV-гo століття. Такий тип одягу носила переважно українська шляхта та козацька старшина. Кінчається цей розділ описом люльки, яка була колись нерозлучною супутницею старого українського козака і яка часто згадується в українському фолкльорі та в творах українських письменників. Тепер в Україні люлька вже давно вийшла з моди.
Автор уважає, що український народній одяг не можна розглядати ізольовано від народнього побуту і народньої творчости, а тому всі розділи цієї праці розглядаються в тісному зв’язку з народніми звичаями, традиційними обрядами і фолкльором.
Лютий, 1966 року.
«Затишок»
Wetherby, Yorks
England
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]