Матеріяли, з яких виготовляється народній одяг - Тканини
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Поруч з обрібкою хутра в Україні вже з давніх-давен люди вміли виробляти тканини з льону, коноплі та з овечої вовни. Всі ці тканини вироблялися кустарним, чи краще сказати домашнім способом.
Льон — це одна з найстарших культурних рослин, яка плекалася на наших землях ще в період дохристиянської доби. Конопля була запозичена нашими предками від іранців, але теж дуже давно, бо насіння коноплі було знайдено в могилах, які датувалися періодом поганських часів. Обидві ці рослини згадуються в церковних постановах Ярослава Мудрого: «Аще человекъ иметъ красти коноплю или ленъ и всякое жито».
Овеча вовна та вовняні тканини згадуються в літературних пам’ятках уже з ХІ-го століття. Так, в «Ізборнику Святослава» читаємо: «Оть влъны сы а не отъ льну...», а в житії Теодосія Печорського літописець Нестор згадує про «руками прядущю влъну...». Крім того, залишки вовняних тканин, як і тканин з льону, часто знаходять археологи, розкопуючи могили стародавніх слов’янських поховань на території нашої батьківщини.
З чужинецьких, привізних тканин найпоширеніший по всій Україні був шовк, що в старих літературних пам’ятках називається паволокою.
У староукраїнській перерібці повісті про Девгенієве1 діяння знаходимо таке місце: «А теща подасть ему драгих поволок зелених тридцять...» Шовк відігравав колись визначну ролю в одязі заможнього українського населення. Починаючи з середини ХVІ-го століття, в Києві та в Переяславі встановилася велика торгівля привізним чужинецьким товаром. В подорожніх записках Михайла Литвина, який був на Україні в році 1550-му, читаємо, що в Києві «...така велика кількість дорогих шовкових одягів, дорогоцінного каміння та дорогоцінних хутер, що мені самому траплялося бачити шовк, який коштував дешевше ніж у Вільні льон...»2.
Німецький лікар Самуель Ґотліб Ґмелін, що побував на Україні в році 1770-му, писав у своїх записках: «...одяг носять бавовняний, шовковий і суконний, міцно підперізуються шовковими поясами»3.
Одночасно з шовком на Україні було багато привезеної з чужинецьких країн тяжкої золотої парчі, а також і оксамиту. Про оксамит згадується у «Слові о полку Ігоревім» —
«... помчаша (русичі) красніє дівки половецькіє,
а с ними злато і поволоки, в драгіє оксамити».
Зустрічаються згадки і про олівір, тканий золотом. В Іпатіївському літопису під роком 1252-м читаємо: «Кожух олівіра грецького і кружеви золотими ошит...» Отже, населення княжої та гетьманської України широко користувалося дорогоцінним матеріялом для свого одягу.
В кінці ХVIII-го століття, коли російська цариця Катерина ІІ-га скасувала Гетьманщину, зруйнувала Запорізьку Січ та закріпостила осиротілих селян, населення України збідніло. Тоді вже тільки шляхта та невеличка частина міщан могли купувати дорогоцінні експортні тканини. Переважна більшість українського населення, тобто селяни все менше і менше вживали для свого одягу шовк, оксамит і парчу. Тканини власного виробу стали майже єдиним матеріялом для вжитку українських селян. Але і тканини власного виробу з льону, коноплі та вовни були досить високої якости. Так, про українське сукно вже всередині XIX століття добре відзиваються чужинці, які відвідували Україну. Один із таких відгуків ми знаходимо в одного з найбільших письменників Франції того часу, Оноре де Бальзака, що в 1850-му році побував у селі Верхівцях на Київщині. В своєму листі до рідних він писав: «Верхівці мають досить велике населення, тут існує суконна фабрика, дуже добра. Мені роблять кожух на сибірській лисиці на зиму з тутешнього сукна, і це сукно варте французького»4.
Щождо українського селянського полотна, а особливо полотна з льону, то його ще й тепер залюбки вживають для чоловічих сорочок та жіночих суконь не тільки в Україні, а й тут за кордоном. Щодо грубости ниток селянське домоткане полотно ділиться на три основні види, а саме: найгрубшу рядовину, середню «десятку» та найтоншу «дванадцятку». Рядовина вживається на верхній робітний одяг для чоловіків, з «десятки» шиють сорочки, а «дванадцятка» йде переважно на жіночий одяг, рушники та скатерки.
Тепер уже в Україні, як і скрізь по всьому світі, побудовані нові текстильні фабрики з наймодернішим ткацьким устаткуванням, але тканини домашнього селянського виробу ще довго будуть існувати по наших мальовничих селах та хуторах, як одна з найулюбленіших галузей народнього промислу.
- - - - - - -
1 - «Девгенієве дієніє», пам’ятка староукраїнського письменства, візантійська героїчна поема про героя візантійсько-арабської боротьби X. в. Василя Дігенія-Акрита прийшла до нас. мабуть, у південно-слов’янській редакції і перетворилася в казку.
2 - Сочинський В.: «Чужинці про Україну». Прага 1942, стор. 48.
3 - Сочинський В.: стор. 149.
4 - Січинський В.: стор. 200-201
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]