Люлька
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Як ми вже згадали про одяг запорізьких козаків, то не можемо поминути й люльки. Люлька в козака служила не тільки знаряддям для курення, а була предметом гордости та навіть символом козацької чести. То ж не даремно Микола Гоголь, змальовуючи козака-лицаря, Тараса Бульбу, кульмінаційний момент свого оповідання завершує люлькою:
«Стій! — випала люлька з тютюном; не хочу, щоб і люлька попалася в руки вражим ляхам! І схилився старий отаман і почав шукати свою люльку з тютюном. свою нерозлучну товаришку на морі; на горах і долах, в поході і вдома».
Так сказав Тарас Бульба, вириваючись з польського оточення, і через цю ж люльку потрапив до ворожого полону.
У своїй поемі «Гайдамаки» наш великий поет Тарас Шевченко, змальовуючи пожарище в Лисянці, подає такий образ:
«...кругом засвітило:
Ото Ґонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють отак курить...»
А в стародавній пісні про славетного гетьмана Петра Сагайдачного співається:
«...попереду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку
Необачний!»
Один із найкращих знавців козацької старовини, Дмитро Яворницький, писав колись, що запорожці знали два види люльок: коротенькі люльки, що їх козаки називали «носогрійками» і «люльки-обчиські» чи інакше люльки товариські з чубуками в три аршини довжини. «Обчиські» люльки вживалися запорожцями за часів спокою або на довгих стоянках, коли козаки могли спокійно собі лежати десь у вільному степу біля вогнища, розповідати цілі епопеї своїх пригод та розкурювати люльки з довжелезними чубуками. У походах козаки курили з носогрійок, бо ці люльки зручніші в дорозі і менше витрачають тютюну. В народній пісні співається:
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Пригодиться...
Про люльку не забули і в народніх приповідках, як ось:
«Посідаймо на пеньки та закуремо люльки. щоб горілка пилась і вдома жінка не журилась!»
Люльки, як об’єкт народнього мистецтва. зберігаються ще й досі на Гуцульщині, там вони робляться з мосяжної і мельхіорової бляхи, зрідка трапляються і відлиті люльки. Цікавим зразком є люлька-«путилівка», що виробляється в селі Путилі, Чернівецького повіту.
Місце з’єднання кришки з люлькою іноді оздоблене плоским гребенем або вінчиком. Вінчики звичайно закінчуються голівкою птаха або коника. Кришки люльки теж бувають з прикрасою, зробленою з вузенького пояска бляхи «кучерями», що виконані дуже майстерно.
Невід’ємною частиною люльки є багатоорнаментована протичка для проколювання туго набитого в люльку тютюну. Протичка прикріпляється ланцюжком, «ретязком», до череса.
До предметів, що пов’язані з люлькою, належить і кресало. Кресала звичайно бувають сталеві, вони відливаються у вигляді песика, коника, або стилізованої гадюки, чи птаха.
Гуцульщина — це, здається, єдине місце в сучасній Україні, де ще народнім способом
виробляються та гарно орнаментуються люльки та все те, що до них потрібне.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]