Чоловіча сорочка
З книги: Олекса Воропай. Український народній одяг.
Стародавні слов’яни, наші предки, що жили на території сучасної України, носили довгі, по коліна або й нижче колін, білі полотняні сорочки. Таку сорочку одягали безпосередньо на тіло і завжди поверх штанів «на випуск». Навколо низенького стоячого комірця така сорочка мала багато зборів. Розріз був посередині грудей. Рукава на чохлах і теж зібрані в збори. Цей старослов’янський тип чоловічої сорочки зберігся ще й досі в українському населенні Карпат. На всій іншій українські території такий тип сорочки давно вже вийшов з моди і залишився тільки в народній пам’яті в формі жартівливих пісень, як ось:
Ой, я свого чоловіка нарядила паном;
Сорочина по коліна підв’язана валом...
За винятком Карпат та ще північно-західньої частини Полісся, в Україні тепер поширений інший тип чоловічої сорочки, що вже скрізь відомий під назвою «українська сорочка». Така сорочка теж шиється з білого полотна, але вона вже значно коротша і при ношенні завжди вбирається в штани. Звичай вбирати сорочку в штани є спільний всім степовим народам і, як пише Хведір Вовк 1, був запозичений від південно-східніх сусідів, а через це таку сорочку ще називають степовою.
Комірець української сорочки низенький, переважно стоячий, так зв. «чумарочний»; тільки на західньому Поділлі та на Волині часто зустрічаються і відкладні комірці.
Розріз української сорочки припадає посередині грудей. Виняток становлять тільки чоловічі сорочки Лемківщини, що мають розріз з заду, проти потилиці.
У матеріялах монографічного вивчення села Старосілля на Чернігівщині за роки 1922-23 про чоловічу сорочку записано таке: «Давній тип сорочки має пазуху посередині на грудях, з низьким стоячим коміром, з петельками для застіжки, та з чохлами на рукавах.
Новіший тип сорочки має вишиту маніжку та комір, що застібується на ґудзики з лівого боку» 2.
Щодо застіжок, то на Київщині та на Чернігівщині їх роблять з чорного шовкового шнурочка, а в степу і на Поділлі — це здебільшого червона або синя стрічка. На схилах середніх Карпат замість стрічки, чи шнурочка, чоловіки та парубки вживають «ціпоньки» — це кругла оздоба з люстерком або якимось образком.
Рукава нової української сорочки з стоячим комірцем широко відкриті, а там де шиють відкладні комірці, рукава збираються в чохли. Комір чоловічої сорочки звичайно буває вишитий сірими, чорними, або синіми і червоними нитками. Маніжка та кінці рукавів теж вишиті, але вже іншим візерунком ніж комірець.
Старі люди носять сорочки або зовсім не вишиті. або тільки невеличкі мережки на маніжці та на рукавах. Заполоч, якщо і вживається, то тільки на комірець і то небагато.
Мабуть, чи не найкраще є розвинене мистецтво вишивати чоловічі сорочки на Київщині та на Полтавщині. Гарно вишивають і на західньому Поділлі; тут вживається багато яскравих кольорів, а найчастіше чотири: червоний, синій, жовтий та зелений. В степовій частині України, а зокрема на Херсонщині та Січеславщині часто зустрічаються сорочки з широкою маніжкою, що вишита лише одними чорними нитками. Київщина, Полтавщина та Чернігівщина найчастіше вживають для маніжок чоловічої сорочки червону та синю заполоч.
На Закарпатті чоловіча сорочка називається «кошуля» — це стародавня загальнослов’янська назва, що ще затрималась у поляків, сербів та в наших мешканців Карпат. Закарпатська кошуля завжди шиється з стоячим коміром. Комір, маніжка та кінці рукавів, а також і долішній край сорочки вишиті червоними і чорними нитками. В деяких місцевостях, як ось в Ясині, рукава трохи нижче пліч оздоблюється широкими вишитими «вуставками». Носиться така кошуля поверх штанів і підперізується кушаком, що досить гарно сплетений з різнокольорових вовняних ниток. Зав’язується кушак з лівого боку. Гуцули підперізують сорочку широким шкіряним чересом.
Як уже згадувалось вище, українська сорочка шиється тільки з білого полотна. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народніх приповідках, як ось:
«К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька»;
«Як неділя, то й сорочка біла»;
«Як мати рідненька, то й сорочка біленька»;
«Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга — сорочку біленьку».
У відміну від українців росіяни захоплюються кольоровими, а найбільше червоними сорочками. Звичай носити кольорову сорочку москалі запозичили від татар.
Щодо крою, то чоловічі сорочки бувають з уставками і стрілками. Сорочка з уставкою (схема 6) відрізняється від жіночої сорочки такого ж крою лише меншою довжиною та стриманішою орнаментацією. Стрілкова сорочка (схема 7) має станок так само призбираний біля коміра, але замість уставки, має трикутній клин, розширений до коміра. Цей клин — «стрілка» призбирується разом із станком. Стрілку накриває вишивана смужка полотна завширшки від 2 до 4 см. До стрілкових сорочок належить і лемківська сорочка з розпіркою ззаду. Варіянтом стрілкової сорочки є сорочка з «настьолами» (схема 8). В ній смужка тканини — настьол роздвоюється від середини й обрамляє призбирану біля коміра стрілку з обох боків.
Західньополтавський варіянт стрілкової сорочки шиється трохи інакше (схема 9). Стрілки являють собою повний квадрат (як уставка) і накривають розходження передньої та задньої пілок станка сорочки. Стрілкова сорочка поширена і в Білорусі, а з деякими відмінами і в Прибалтиці.
Чоловіча сорочка без зборів (крій вперекидку) поширена на півдні України під назвою «чумачки». Ця сорочка шиється вільно, з симетричним розташуванням швів — з бочками (схема 10). На Дніпропетрівщині, в районі порогів, така сорочка з рукавами в дві пілки завширшки мала назву «лоцманської» (схема 11). Вишиваються ці сорочки на комірі, кінцях рукавів, пазусі, а подекуди на місцях з’єднання станка з рукавом і навіть вздовж всього рукава. «Курта» бойківська та закарпатська сорочка являють собою коротенький станок 30-35 см. завдовжки, поширений вперекидку (схема 12).
Щождо сорочки з маніжкою, то вона не має якоїсь особливої конструкції. Маніжка може бути пришита і до сорочки з уставками, і до чумачки, і до сорочки міського типу 3.
- - - - - - -
1 - Вовк Хв.: стор. 161.
2 - Заглада Н.: Моногр. вивч. села Старосілля. Київ. 1924.
3 - Колос С: «Укр. нар. мистецтво. Вбрання. Київ. 1961.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Український народній одяг.
[ нагору ]