Піймала облизня
Заманулося якось цариці Катерині мандрувати. Думала вона, думала, куди б його податися і вирішила: на Запорожжя, в Січ! Вирішила — і невдовзі майнула з великим почтом до Кременчука. А там пересіла в човен та й попливла Дніпром униз. Допливла до Кам’янської слободи 1 і пристала до берега, щоб добрих лоцманів знайти. Далі ж бо були пороги — і цариця боялася пливти без тутешніх провідників.
Поки там шукали лоцманів, поки Катерина відпочивала та юшку в затінку з вельможами їла, поки се та те, дізналися про царицин намір запорожці. Дізналися, значить, — і послали притьмом до Кам’янської своїх людей. А як спорядили вже лоцмани нового, легшого і меншого (бо пороги ж) човна для її величності, тоді пробралися до них тихцем козацькі посланці та й кажуть:
— Хлопці! Де ж таке видано, де ж таке чувано, щоб жінка та ще отака хвойда, як наша цариця, у Січ ступила?! Товариство просить, щоб ви щось придумали, аби Катеринин човен нижче Хортиці не спустився. Ми вам допоможемо...
Козаки-сіромахи страшенно не любили цариці за те, що вона їх у кріпацтво завдавала, а вільні степи запорозькі своїм прихвосням роздарювала. Кам’янські лоцмани були теж людьми козацького стану, тому й вони мали неприязнь до Катерини.
— Добре,— кажуть лоцмани. — Зважимо на прохання січовиків і зробимо так, щоб цариця далі Хортиці не потрапила.
... От пливе Катерина по Дніпру, кожен поріг проклинаючи. А тільки Кічкас поминула — враз у човні вода показалася! То вже так лоцмани постаралися, хитро в дні дірку пробивши. Сполошилася цариця і наказала до найближчого острова приставати.
— Що це ви, такі-розтакі, не догледіли?! — почала Катерина провідників батькувати.
— Не ми в тому винні, ваша імператорська величність,— кажуть лоцмани. — То, мабуть, сукувата дошка майстрам попалася. Ударився човен об гострий камінь, а сук той, будь він неладний, і випав...
— Ну, гаразд. Досить патякати! Латайте дірку та попливем далі,— гримнула цариця.
— Та воно залатати — не штука!.. — відповіли провідники.— Тільки це довгенько вам чекати прийдеться. Бо треба ж столітнього дуба знайти, розпиляти його на дошки, ті дошки викоренити та аж тоді вже днище латати...
— Зачекаю, зачекаю... Повертайтеся мерщій, бісові діти! А лоцмани як почали воловодити, то вже й день пройшов,
уже й три дні пройшли, вже й тиждень збіг,— вони ж усе лагодять та й лагодять днище. Катерина ж сидить на кам’яному острові серед Дніпра із своїми генералами, удень на сонці печеться, а вночі комарів годує. Сиділа-сиділа, аж поки їй терпець увірвався. Тож давай вона і свої мандри, і пороги, і лоцманів, і острів, на якому потерпала, лаяти та всілякими непристойними словами хрестити!
Аж ось, нарешті, човна полагодили,— і тільки подорожні зібралися відпливати, коли це раптом із берега хтось кричить:
— Ваша імператорська величність! Тікайте! Турок наступає!
Як почула цариця той крик, одразу ж наказала гребти до берега. їй було невтямки, що то переодягнений козак гукає.
Ото так цариця облизня піймала! Вже аж у губернії здогадалася, що запорожці її обдурили, і заприсяглася їм жорстоко помститися.
З того часу острів, який був пристанищем для імператриці і який вона хрестила-проклинала на всі заставки, люди називають Катерининим Хрещеником. Тепер від нього лишилася тільки невеличка скеля, що виглядає з води нижче греблі Дніпрогесу. Дехто цю скелю ще й Кріслом Катерини називає.
-------
1 - Кам’янська слобода — тепер м. Дніпродзержинськ.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]