Острів Таволжаний

Тут, де Смольща, і на Таволжаному острові жили все запорожці. Старі люди було розказують, що спрежду козаки жили не так, як ми, а все хуторами. Розкіш була велика!..

Таволжаний острів був дуже лісний. Звіра, птиці плодилась незчисленна сила! Ще за моєї пам’яті, було, як увійдеш у гущину, то так і полохаються пугачі. Страшна птиця! Вони плодились по скелях. Оце, було, як підлізеш до гнізда, він витріщить очі і клаца ротом: от-от плигне межи очі! Найбільше їх було на Перуні та на Таволжаному.

На дубах плодилось багато орлів. Було, як заглянеш у гніздо — чого тільки там нема: і щуки, і головні, і ховрахи, і качки. Так цілком і лежать про запас! Цих ще страшніше драть, ніж пугачів. Колись орел зробив чоловіка калікою. Зимою, в ожеледицю, обмерз він і сів на дуба. Чоловікові прийшлось іти побіля дуба. Орел хотів злетіть та й упав. Той хотів узять. Що ж ви думаєте? Орел як запустив йому кігті в стегна,— він там і сів. Прибігло чотири чоловіки, та й ті б не одчепили, якби не догадались поодрізувать кігтів. їй-богу, правда! Орлів, кажуть, гріх драть.

На Таволжаному ліс був кругом острова, а найбільший — по балці Довгій. У цій балці, в лісі, були й озера. Тепер у голові Таволжаного саме каміння, а до сорок п’ятого году і там був ліс. Та ще яка здорова дубота! їй-богу, правда! А на середині — кущі глоду і груші, а між ними щогоду родила така трава, що було накошуємо шість-сім великих панських скирд сіна. А таволги тії, зіноваті, росло — страшенна сила! Перевелось! Тепер ціле літо і щогоду пасеться німецька череда та коні. От що!..

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.

[ нагору ]