Визволителі бранців
Був я ще, звиняйте, безштаньком літ дванадцяти-п’ятнадцяти,— тоді це було запросто,— то оце покійні батько і питають свого тестя, старого запорожця діда Шевця:
— Тату, що добре вам жилось за старого уряду?
— Ні,— каже,— сину. Не тоді добре жилось, а тепер... Тоді зобиджала орда, було велике розбойство... Як жене орда челядь, то здалеку чуть, як стугонить земля. Далі підніметься в степу клекіт... То оце запорожці засядуть великою силою і одіб’ють. Люди кланяються нам, плачуть, цілують одежу, руки, ноги. Кошовий, було, велить ловити й розбивати орду. Було ще й так, що де пройде орда, там комиш, бур’ян і виляже, так слідом і валяються люди. Вони, було, зараз убивають того, котрий пристане або занедужає. Гнали людей у Крим, бо Крим ще був не наш — турецький. Об цім і тепер є пісня:
По тім боці вогні горять,— Нікому тушити. По сім боці орда суне,— Нікому спинити. Зажурилась Україна, Що нігде прожити. Витоптала орда кіньми Маленькії діти. Малих дітей витоптала, Старих порубала, Молодую челядоньку У полон забрала...
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]