Здвиження (свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього)
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Осінь.
Двадцять сьомого вересня за новим стилем є свято Воздвижения Чесного і Животворчого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, «Здвиження».
На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птиці вилітають до вирію. Вирій, за народньою уявою, — це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці й гади: птиці в долинах, а гади на горбах. Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.
На Київщині дітям кажуть, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Лякаючи дітей, щоб не ходили до лісу, розповідають таку пригоду. Одна дівчина не послухалася мами й пішла в ліс; там вона впала в гадючу яму, вилізти звідти не могла і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа (4-го березня), коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчина: вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла1.
- - - - - - -
1 - Зап. від Марії Т-ко з Київщини
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Осінь.
[ нагору ]