Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Mon, 23 Oct 2017, 21:36
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиВірування (Великдень)

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

Серед народу є багато вірувань, які пов’язані з готуванням великодніх писанок та крашанок. Наведемо деякі з них.

На Поділлі вірять, що найкращий час починати роботу з писанками — це другий день після Хрестопоклінної неділі, а на Сорок Святих треба виписати сорок клинців. У Вербну неділю та на Благовіщення з писанками нічого не можна робити, — попсуються. Щоб писанки довго зберігались, їх треба варити в Чистий четвер.

Шкаралупу з крашанок треба поламати на найдрібніші шматочки, щоб відьма не могла нею набрати роси, бо тією росою вона може попсувати корів.

Якщо відьма вколе когонебудь шкаралупою з писанки, той захворіє і «висхне».

Хустку, якою обтирають писанки, ховають — «щоб підкурювати нею бешиху».

Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям — «щоб краще неслися».

Шкаралупу з писанок чи крашанок в одних місцях викидають на стріху хати, а в других виносять на текучу воду.

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанки — великий гріх. Хто буде товкти ногами свячене яйце, того Бог покарає хворобою.

Майже по всій Україні є вірування, що шкаралупою свяченої крашанки можна підкурювати хвору людину чи тварину від пропасниці.

Крашанка, а ще більше писанка, одержана на Великдень після першого христосування, зберігається — «бо вона відвертає напасті злого чоловіка». Крім того, така писанка «припинить пожежу». Дівчата вмиваються з першою крашанкою — «щоб кращими бути»1.

На перший день Великодня вся нечиста сила пов’язана і сидить по закутках. Якщо, прийшовши з церкви, піти з згаданою вище крашанкою по закутках двору, котячи свячене яйце по всіх темних закамарках, то можна натрапити на чорта, який буде сидіти у шапці-невидимці. «Як здобудеш ту шапку — щастя твоє, матимеш усе, що захочеш. Та бережись, бо як схопить твою крашанку чорт — пропав ти, задушить нечиста сила».

«Якщо на Великдень вистоїш у церкві всю ніч з крашанкою в кишені і вислухаєш, не куняючи, утреню і обідню, то тоді тримай це яйце хоч і десять років — воно не зіпсується. Якщо з тим яйцем вистоїш у церкві великодню службу вряд двадцять років, будеш бачити всяку нечисту силу, а найбільше відьми будуть чіплятися до тебе, щоб виманити у тебе те яйце. Якщо ж підеш з церкви, не вислухавши діяння і не діждавшись, поки дочитаються до Христа, і покладеш крашанку на стіл, то після обідні вона буде іншого кольору. Знай: відьма перемінила твою крашанку»2.

В ніч проти Великодня кладуть у миску з водою крашанку і мідний шаг — хто найраніше встане, тому шаг і крашанка.

Якщо в хаті є доросла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй, — «щоб вона була найкраща в хаті»11.

Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кожної тварини так, щоб був хрест, каже: «Христос воскрес!». Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змішують з висівками і дають їсти худобі. В інших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і друге робиться на те, «щоб скотина була здорова»12.

Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від курячої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться13.

«Дороге яйце як крашене, а біле і в піст бачили, та ще в Петрівку побачимо»14.

Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам. Для них це були речі, які мали магічну силу. Та це й не дивно, бо вірування в яйце у всіх європейських і неевропейських народів має свою дуже стару і цікаву історію.

Ще в стародавні часи, далеко до народження Христа, азійські і семітські народи мали звичай класти на стіл варені фарбовані яйця в день, коли починався новий рік. Такими ж яйцями в цей день вони обдаровували своїх благодійників. Малювали яйця переважно на червоний колір; можливо тому, що в кельтів цей колір вважався найкращим з усіх інших. А кельти, як відомо, мали культурний вплив і на малоазійські народи. Новий рік за тих часів починався з весняного рівнодення21, — саме з того часу, коли християни започаткували Великдень22.

У персів день нового соняшного року починався 20-го березня. В цей день вони вітали один одного крашанками. Такий самий звичай був і в європейських народів ще з стародавніх часів — у Франції, Італії, Еспанії. Цей звичай перейшов до Европи, як думають дослідники23, від жидів, які під час свого «пасаху» ставили на стіл варені яйця, що символізували мітичного птаха зиз.

Природознавець Пліній24 писав, що римляни вживали фарбовані яйця при народніх іграх, богослужбових обрядах та очищенні від гріхів.

Плутарх25, пояснюючи причину такого шанобливого ставлення римлян до яйця, писав: яйце є символом творця всієї природи, вседіючого і все в собі вміщаючого.

Єгиптяни уявляли собі всесвіт в образі яйця. З яйцем вони пов’язували і своє уявлення про благодійне божество Кнефу. Храм цього бога був на острові Еліфантіні, де стояла його статуя. На голові її сидів яструб — символ діяльности; а в роті цей бог тримав яйце — знак плодючости і всіх щедрот. З цього яйця народився «фтас» — вогонь.

Єгипетське вчення про яйце переніс до Греції Орфей, що жив за 1200 років до Р. X.

Стародавні перси вірили, що спочатку не було нічого, крім божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його своїми чорними крилами, а любов 31, старший син Творця, заопікувався ним. Коли яйце дозріло, воно появило всесвіт. Цей міт про створення світу прийшов до персів з сходу; приніс його основоположник релігії старих іранців Заратустра 32. Перси оспівували яйце у своїх священних піснях. У них також був звичай фарбувати яйця, робити крашанки. Крім того, у своїх храмах вони тримали ще й литі або витесані з каменю яйця, як символ усього, що народжується.

Археологічні розкопи в Україні, як про це вже згадувалося, виявляли не раз глиняні фарбовані яйця (на Полтавщині та Київщині). Отже, можна здогадуватися, що звичай робити крашанки, а, можливо, й писанки, прийшов до нас від персів. Правда, цей звичай міг прийти до нас двома шляхами — з сходу і з заходу.

- - - - - - -

1 Сл. Кам’янка на Харківщині.

2 Київщина, від Св. Гал.

11 Від Марії Прокопчук, Харківщина.

12 Київщина і Поділля.

13 Лівобережжя і Слобожанщина. Див. Ив., стор. 267.

14 Зап. від- Килини П-к з Переяславщини.

21 В Україні, як і в інших східнослов’янських народів, аж до XVII віку новий рік починався з березня, як у Римі, або з вересня, як у Візантії. З 1492-го року в літописних джерелах переважає осінній новий рік. З 1700-го року новий рік починається з 1-го січня; тоді ж почали і роки лічити від народження Христа. Перед цим лічили роки від «створення світу», яке ніби сталося за 5508 років перед нашою ерою.

22 Великдень був офіційно встановлений імператором Теодосієм II (408-450) — Codex Theod. II, 8, 2. Рухомість Великодня пояснюється тим, що це свято святкується за місячним календарем, який не сходиться з календарем соняшним. Великдень повинен святкуватися в першу неділю після весняної місячної повні — не раніше, ніж 22-го березня, і не пізніше, ніж 25-го квітня за старим стилем.

23 Див. Терещенко, VI, стор. 92, а також ін. джерела.

24 Пліній старший — римський учений (23-79 по Хр.), загинув під час вибуху Везувія. Його «Історія природи» (37 книг) була енциклопедією тогочасного знання про природу.

25 Плутарх — грецький філософ та історик (46-120 по Хр.). Головні твори: «Етика» та життєписи визначних римлян і греків.

31 Тут слово «любов» має бути чоловічого роду.

32 Див. Тер., IV, стор. 93.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org