Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Wed, 29 Mar 2017, 23:55
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине

Яндекс цитирования



Українські легендиВійськові мотиви. Коляда

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.

В колядках та щедрівках, що співаються для парубка, перше місце займають військові мотиви — живий відгомін лицарської доби княжої і пізнішої козацько-гетьманської епохи.

Із-за гори, із-за кам’яної, —
Святий Вечір!
Та відтіль виступає великоє військо,
А попереду пан Івашко йде,
Івашко йде, коника веде,
Хвалиться конем перед королем;
Та нема в короля такого коня,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться стрілою
Перед дружиною;
Та нема у дружини
Такої стріли,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться луком
Перед гайдуком;
Та нема у гайдука
Такого лука,
Як у нашого пана Івашка.
Та бувай здоров, пане Івашко!
Та не сам з собою.
З отцем, з матірю,
Зо всім родом,
Із милим Богом
Святий Вечір!
(Зі збірки М. Маркевича).

Герой разом із своїми дружинниками вирушає на війну до Царгороду і облогою примушує царгородців дати йому дорогий викуп:

А міщани ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?
Вивели йому коня в наряді.
Він коника взяв — не подзінькував...

Міщани вдруге «раду радять, що тому вояці за дари дати» і вирішили принести йому «полумисок злота»:

Він золото взяв, не подзінькунав...

Нарешті за третім разом:

Ой, як б’є та й б’є на Царів город:
Царь ся дивує, хто то воює.
А міщани ходять, все раду радять,
Що тому паняті за дари дати?
Вивели ж йому панну в короні.
Він панну узяв та й подзінькував,
Тай подзінькував і шапочку зняв,
І шапочку зняв, ща й поклонився,
І поклонився, і покорився.1

В інших колядках цієї групи оповідається про те, як гордий воїн із своїми слугами женеться за ордою, відбиває полон і в лицарському поєдинку вбиває «турського» царя «людям на хвалу, собі на славу»:

Ой, краєм, краєм, краєм — Дунаєм —
Славен єси. Боже, у всему світу і небі.
Їздить, поїдить гордоє пане,
Турського царя барз викликає:
«Ой, вийди, вийди, турецький царю.
Нехай ми собі поговоримо.
Свої коники випробуємо,
А ясни мечики вимочуємо».
Чий коник швидший і мечик твердішій?
Нашого пана, ой, пана Йвана,
Ой, коник швидший і мечик твердішій.
Турського царя барз позневажав,
Ой, позневажав, під меч положив.
Зняв головочку на копієчку2
Та й приніс єї у свої краї
Людям на хвалу, собі на славу.
Будь нам здоровий, ґречний паничу,
Не сам собою, з татом, з маткою,
З татом, з маткою, з всев челядкою.
Дай тобі, Боже, щістє, здоров’є,
Щістє, здоров’є на челядочку,
А на двір щістє на худобочку,
На роговую тай на всякую.
На худобочку на роговую,
Дай тобі, Боже, а в гумні стіжно,
А в гумні стіжно, на току мірно,3
На току мірно, в городі зільно,
В городі зільно, в пасіці рійно,
В пасіці рійно, а в дому збрійно,4
Аби ти ходив межи стогами,
Як ходить місяць межи звіздами.
А за цим словом будь же ним здоров!
Гнатюк. Етн. зб., XXXVІ. ч. 186.

Дружинники після довгої служби у військових походах вимагають нагороди від свого ватажка, і він щедро нагороджує їх містами, полями, кіньми та червонцями — великими багатствами, здобутими в успішних походах.

Цими мотивами, а подекуди й казковим характером героїв, колядки цієї групи близько підходять до т. зв. билин. Вони величають сміливість, удатність та лицарську славу ватажка і співають про його достатки: шовкові намети, дорогу зброю, тугі луки, гострі мечі, сніпки стріл, перських коней, тисові столи, кармазинові сукні, паволоки, хутра бобрів, кун та соболів, золоті кубки, цинові миски, постави сукна, кітари, гуслі.5

Все це вказує на обстанову княжого чи боярського двора і підтверджує погляди багатьох дослідників нашої старовини, що в цій групі колядок збереглись уламки колись багатого українського лицарсько-дружинного епосу, який ще в ранній княжій добі витворився серед військової верстви дружинників на базі довголітньої боротьби з степовиками, а пізніше перейшов до нижчих верств населення, селян, зв’язався з традиційними звичаями і ввійшов у склад величальних пісень різдвяного циклу.6

На закінчення наведемо колядку, що, як нам здається, є зразком величальної пісні пізнішого, козацького періоду:

Ой, заказано і згадано, —
Святий Вечір!
Всім козаченькам у військо йти,
Пану Івашко корогов нести.
А в його ненька
Вельми старенька,
Випроваджала
І научала:
Ой, синку мій, синочку!
Не попереджай вперед війська
І не оставайся позаді війська,
Держися ти війська все середнього
І козаченька все статечного.
Молодий Івасенько не послухав неньки.
У переді війська конем іграє,
А позаду війська мечем махає.
Коли він як гляне, аж тут і сам цар:
Ой, коли б я знав,
Чий то син гуляв,
Да я би за його і дочку оддав,
І половину царства йому б я оддав.7

- - - - - - -

1 Антонович, Драгоманов: «Исторические пђсни».

2 Копієчко — здрібніла форма від копіє (спис).

3 Від слова «міра», що колись нею міряли зерно. Отже «мірно» — щоб було багато мір зерна. Іншими словами: щоб був добрий урожай.

4 Від слова «зброя». Зброя фігурує тут не тільки як знаряддя війни, а і в розумінні майна, багатства.

5 Див. Філярет Колесса. «Укр. усна слов.» Львів, 1938. Стор. 44.

6 Такі погляди на цю групу колядок ми знаходимо у працях В. Антоновича, М. Драгоманова. М. Грушевського, Ф. Колесси і багатьох інших дослідників.

7 Микола Маркевич, Київ, 1860. Стор. 24.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org