Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 22 Aug 2017, 12:04
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиВеликодні дзвони

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

На Великдень кожний селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, бо це за народнім віруванням приносило щастя, зокрема... родила гречка.

«Після розговіння кожний поспішає першим вийти на дзвіницю і задзвонити, будучи певний, що від цього буде добрий урожай гречки на його ниві» 1.

«На Великдень цілий день дзвонять. Хвалять собі, як хто перший, укусивши паски або свяченого яйця, задзвонить. Проте молоді парубки, що ближче церкви сидять, перебігаються, аби перший задзвонив. Коли з’їдять обід, приходять до церкви і старі, і молоді»2.

Колись у нас на Україні були такі люди, що вміли дуже гарно видзвонювати на дзвонах — «грати». Ось уривок із спогадів про одного з таких дзвонарів, дзвонаря Андрія з Полтавщини:

«Це був манастирський послушник, жив у манастирській келії. Він був дзвонарем-віртуозом. Кожної неділі, як тільки світало, він уже був на манастирській дзвіниці і дзвонив. Але як же він дзвонив! На тих дзвонах він виробляв чуда. Всі люди, де б вони не були, в Полтаві та в околиці, вибігали на двір і, як зачаровані, стояли й слухали дзвонаря Андрія, — то були справді божественні звуки, що могли виходити тільки з-під рук Богом обдарованого генія.

Взагалі Андрій був чоловіком здібним, добре начитаним, в його келії було завжди багато книжок, що він їх читав у кожну вільну хвилину після праці. А праця була в нього тяжка, він ходив біля корів, коней та працював у саду.

Було, як яке велике свято, як ось Великдень, Андрій уже з самого досвітку на дзвіниці. Він одягав на кожну ногу по вірьовці до п’ятьох невеличких дзвонів, а до п’ятьох інших брав у руки, мотузки ж від трьох найменших’дзвонів тримав у зубах. Понад нього у великий дзвін бив його помічник, а два середні дзвони-підчаски допомагали дзвонити ще два хлопці. І то було „тріо”, варте уваги самого Бетговена!

Урочистий передзвін тривав пів години, а як коли, то й більше. Люди, що виходили з церкви, ніколи не йшли додому доти, доки не замовкнуть дзвони. Було, всі постають на площі, позадирають голови й дивляться, як Андрій „грає на дзвонах”.

Про дзвонаря Андрія тоді розходилася слава по всій Лівобережній Україні, і письменні люди говорили, що він міг би стати добрим композитором, якби йому дати належну школу. Але... в 1924 році, коли в келіях манастиря вже засідав большевицький „жилкооп”, Андрій заподіяв собі смерть. Він запалив у своїй келії піч, закрив каглу і задушився чадом.

Що ж залишилося бідному Андрієві? Він з дитинства звик до церкви, до Богослуження, а дзвони — це була його стихія, без них він жити не міг...» 3

Французький письменник ХІХ-го століття, Франсуа Рене де Шатобріян (1768-1848) описав цілу гаму найсвятіших людських почувань, що пов’язуються з церковним дзвоном:

«Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його батьківщини, — тих дзвонів, що радісно лунали над його колискою, вістили про його появу на світ, відзначали перше биття його серця, благовістили навколо про радість його отця, про муки та ще більшу радість його матері. Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас: релігію, родину, батьківщину, колиску, могилу, минуле й прийдешнє» 4.

Під тяжкою рукою ворога замовкли дзвони України... Наша батьківщина, слізьми й кров’ю полита, мовчить сьогодні в день Христового Воскресіння, вже не дзвонять передзвонами веселі дзвони. Важкий камінь неволі лежить на грудях України. Але всі ми віримо, що той камінь найміцнішою рукою Правди буде скинений у вічне забуття, і, як Христос воскресне, воскресне Україна!

- - - - - - -

1 Село Семеново, Острозького повіту. За Чуб., III, 24.

2 Мат. до укр.-русь. етнології, том III, стор. 44.

3 Відомості про дзвонаря Андрія взяті з листа до мене від п. М. К.

4 Шатобріян, «Дух християнства», опов. «Рене».




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org