Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 12 Dec 2017, 06:42
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легенди«Теплого Олекси»

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

«Теплий Олекса» — так по-народньому називається день святого Олексія, чоловіка Божого 1. В цей день пасічник виставить бджоли на пасіку, вівсянка засвище свою пісеньку: «Покинь сани, бери віз!», а щука-риба хвостом лід розіб’є.

Якщо весна пізня і в цей день ще стоять морози, лежать сніги і вуликів на пасіку виносити не можна, то пасічник іде, було, в бджільник, де зимують бджоли, торкає рукою вулики і примовляє: «Нуте, ви, бджоли, готуйтеся: прийшла пора, йдіть та не лінуйтеся. Приносьте густі меди, рівні воски та часті рої, Господові Богові на офіру, а мені, хазяїнові, на пожиток»2.

«Коли снігу вже немає і тепло, пасічник виставляє вулики на пасіку. Виносячи вулики з бджільника, пасічник бере, бувало, з собою образ Зосима і Саватія3, ставить його в дерев’яному кивоті, кладе на землю під кивотом дишель від воза і примовляє: «Як уже цьому дереві на пні не стояти, гілля не пускати, листом не зеленіти, з вітром не шуміти, так і моїй пасіці, моїм роям, до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, а мене, хазяїна, держатися. Я вас, мої рої, буду в бджільнім домі збирати. Приносьте, бджоли, віск Господеві на свічку, а мед людям на пищу». Крім цього, пасічник ще молиться, щоб Бог послав «медове» літо. Читає молитву і святому Олексієві, чоловіку Божому, щоб той захищав бджіл від лиха та напасти всякої»4.

В одному старому рукопису, датованому 1720-им роком і що його подав І. М. Руденко Б. Грінченкові, ми знаходимо цікаве «Сказання про бджіл» чи, краще сказати, про бджільництво. Це — ціла інструкція для пасічників, збірка правил, які на той час були, імовірно, в широкому вжитку. Автором «Сказання» є ієрей Данило Гирман.

В перекладі сучасною українською мовою, з граматичними корективами, текст «Сказання» виглядає так:

«Цей переказ про бджіл, улюбленців святого Зосима, чий — не знаю. Переказ і наука. На святий вечір Різдвяний потрібно дістати рибу-щуку, відрізати їй голову, або іншу рибу, аби була з ікрою, тільки щоб була жива. Вибери з неї ікру і сховай, висушивши. І як будеш бджіл годувати, розітри ту ікру, змішай з медом, чебрецем 11 і з борсуковим салом 12 і трохи потруси льодовою сіллю, і те даючи, треба мовити: «Як риба та по воді гуляє або в морі, або в ріках, плідна й родюча, і весела Божим повелінням і святого Зосима, амінь, так би мої бджоли веселі були без шкоди і пошкодження, за молитвами святого Зосима».

На святий Богоявленський вечір, як святитимуть воду, візьми ж тієї води наперед і мов так:

«Як до тієї води товпляться люди з охотою, веселячись, так би мої бджоли радувалися і веселилися, з пасіки в поле по роботу йдучи, а з поля до пасіки, аби міцні й здорові з Божою поміччю і з молитвами святого Зосима». Потрібно мовити: «Як без тієї води люди не можуть обійтися, так би мої бджоли від моєї пасіки не могли ніде відійти, тільки аби ся множили, роїли і плодили, за молитвами Пречистої Богородиці і святого отця Зосима». І ту воду від року до року в пасіці своїй держати, а на кожний урочитий 13 празник тією водою окропляти.

А коли будеш випускати бджіл на святого Олексія, чоловіка Божого, то посеред пасіки викопай дернину малу і обнеси пасіку тією дерниною тричі. За третім же разом торкнися тією дерниною до кожного вулика і мов так: «Як тая земля не може рушити з цього місця і мислі тієї не має, так би від моєї пасіки нікуди різно не мислили іти рій і порій від мене, господаря свого, через Боже повеління і за молитвами святого Зосима». І положи ту дернину, де її викопав, і прибий приколотнем тим, що коней припинають. А коли будеш випускати, то випускай крізь щучу голову, і мовити так: «Як тая риба в морі гуляє-буяє, родюча, плодюча і весела, так би мої бджоли гуляли і буяли веселі, плідні й родючі; як щуки-риби всяка риба боїться і лякається, так би і від моїх бджіл чужі бджоли лякалися і міцно втікали молитвами святого Зосима».

А коли будеш випускати, то візьми вогню, на який положи ладану 21, цвіту житнього; як вперше побачиш, то нарвеш, — то туди ж із ладаном кинь і риб’ячу ікру ту, що на Святий Вечір заховаєш, і поклади в кожний вулик, і мов: «Господи Боже, прийди мені на поміч, і, всі святі, поможіть мені також молитвами святого Зосима. А вас, бджоли, випускаю на всілякий цвіт, од Бога даний: ідіть Божим повелінням на чотири сторони світу цього, аби ви гуляли з радістю і молитвами святого Зосима. Амінь». Якщо холодно буде на святого Олексія виставляти бджіл, то, влізши в погріб, поворуши злегка кожний вулик і мов: «Божою поміччю святого Зосима нуте, бджоли, роботу зачинайте, бо уже час вам прийшов зачинати діло Богу на офіру і мені на пожиток».

На Благовіщення, коли дадуть проскуру всеношну, то принеси до пасіки також і оливи природної 22 і треба мазати вулик: «Господи Боже, коли благовістив Архангел діві зачаття, і зачати (?) предвічне слово, так благослови і моїм бджолам зачати діло робити на часті рої, на густі меди, від вологи земної, і від роси небесної, і від всіх зел квітучих». І держи тую проскуру в пасіці, і на Великдень освяти мед, коли будеш загодовувати, то давай той мед для вроків 23 і для зносу.

На Воскресіння, що візьмеш дари і артоса 24, то те сушити і, розтерши, бджолам давати і мовити: «Як тиснулися люди до дарів і артоса, так би тиснулися до моєї пасіки бджоли і рій; Божою поміччю і молитвами святого Зосима. Амінь».

Коли побачиш вперше цвіт на житі 31, то набрати в хустку і держати. Коли купиш у кого бджоли, то, нахилившись, заглянь у них і візьми трьома пальцями землі, і кинь на них навхрест: «Я не землю то беру, але беру собі з бджолами рій і порій до своєї пасіки; Божою поміччю і молитвами святого Зосима, за Його святими молитвами, спаси нас. Амінь». Кінець.»

Аж такий великий кодекс народніх вірувань щодо бджільництва свідчить про те, що народ наш здавен-давна надавав цьому зайняттю великої ваги. Не залишилася байдужою до бджільництва і провідна верства старої козацької України. Тут же, на Лівобережжі, де ієрей Данило Захарович Гирман записав своє «Сказание о пчелахъ», у XVIII столітті з’явився геній світового пасічництва Петро Іванович Прокопович 32 (1775-1850), що перший у світі створив наукові підвалини пасічництва.

Перший пташинний спів, який можна почути ранньою весною, належить маленькій буруватій пташці з жовтим черевцем — вівсянці 33. Влітку вівсянка живе собі по лісах, чагарниках, живоплотах, а в степу — в полезахисних лісових смугах. На зиму у вирій не летить — вона постійний мешканець України; але свою літню резиденцію покидає і перекочовує ближче до людських осель. Тут вівсянка, визнаючи старе правило, що громада — великий чоловік, приєднується до інших дрібних пташок: садової вівсянки 34 — своєї близької родички, розмальованих щигликів 35, а то й до звичайних всюдисущих горобців 36, — утворюючи табунець чи, краще сказати, «мандрівну капелю», яка вештається по селах, хуторах та міських парках, шукаючи собі поживи. Більш-менш у середині квітня «капеля» розлітається, а її члени повертаються до літніх резиденцій і там приступають до виконання родинних обов’язків.

І ось, вештаючися зимою в мандрівних капелях разом з іншими птахами, тижнів за два перед закінченням мандрів, вівсянка вже відчуває наближення весни і починає співати. Цей спів складається з двох і трьох окремих вигуків, які дуже умовно можна записати так: «Чит-чит!.. Чит-чит-чирз-з-з!»

За стародавнім народнім віруванням, вівсянка вперше співає свою пісню в день Теплого Олекси, не зважаючи ні на сніги, ні на морози, які в цей час у нас на Україні іноді ще бувають.

В українському фолкльорі пісня вівсянки імітується словами так: «Діду, діду, сій ячмінь!» Або: «Кидай сани, бери віз-з-з!... та й поїдемо по рогіз-з-з!» Або ще: «Телегіз-з-з!... покинь сани, бери віз-з-з!» 41

Отже, пісня вівсянки — це перший звук весни, яка тільки-но починає прокидатися.

«На Теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває» 42.

«На Теплого Олекси, як розтане сніг на полях, то на річці щука-риба хвостом лід розбиває. Це можна почути і побачити, тільки треба вийти раненько на берег і прислухатися: буде тріщати — це щука хвостом лід розбиває. Кажуть старі люди, що ту щуку можна піймати руками, але це небезпечно. Один чоловік був такий, що піймав щуку саме тоді, як вона лід розбивала — за три дні помер, а як помирав, то все йому ввижалося, що щука-риба його по тім’ю хвостом б’є...» 43.

«...Як вийти рано-вранці на «Олексія» до річки і тихенько стати на льоду, то можна почути і побачити, як щука-риба хвостом лід розбиває. Її руками можна піймати, але — гріх! Хто піймає, тому вже не рибалити — не піде риба на руку, тікатиме…» 44.

Мабуть, ні одна з солодководих риб не користується такою популярністю серед рибалок-українців, як щука. Про цю рибу можна почути багато найдивовижніших оповідань. В цих оповіданнях говориться і про неймовірну силу цієї риби, і про її жадібність, і про її казкову довговічність:

«Сто? Та де сто!... Більше, як двісті років щука може жити!» 51.

Найславніша щука своїми зубами. «Хоч щука вмре, то зуби не вмруть» — каже народня приповідка. Горло таке широке, що вона іноді ковтає насадку, грубшу за себе саму. Крім того, щука має великі проникливі очі, які здалека бачать здобич. Приповідка: «На те щука в морі, щоб карась не дрімав!» цілком обґрунтована.

Щука викидає ікру вже на самому початку квітня місяця, а як весна рання, то і в кінці березня. Отже, більш-менш на Теплого Олекси. Імовірно, що саме тому вона й «розбиває хвостом лід» у цей час, іншими словами, «відкриває сезон» у солодких водах.

Рибалки святкують цей день, сподіваючися «на добрі лови», бо «хто не почитає святого Олексія, чоловіка Божого, тому риба на руку не піде…» 52.

На цей день існують такі прикмети: тепла соняшна погода віщує врожай на хліб і багаті рої. Якщо ранок ясний, рої будуть виходити ранками, а як вечір ясний, рої будуть виходити вечорами.

«...Якщо хочеш, щоб ярова пшениця вродила, то на Явдохи, Сорок Святих і Теплого Олекси, як вийдеш з церкви, йди до комори і вибирай найкращі зерна для посіву: вродить добре і буде чисте, як золото» 53.

-------

1 30-го березня за новим стилем, або 17-го березня за старим.

2 Записано від Пилипа Головацького з Херсонщини.

3 Ці святі є покровителями українського пасічництва.

4 Зап. від Пилипа Головацького з Херсонщини. Подібний звичай і «заговір» бджіл записав у свій час і Дмитро Яворницький у селі Китавка на Катеринославщині від 15-річного хлопця, який розповідав те, чого вчив його дід-пасічник.

11 Чебрець звичайний (Thymus serpyllum L.) — трав’яниста рослина, напівкущ, родини губоцвітих. Квіти зібрані у щільні голівки-суцвіття. Пелюстки квітів пурпурово-червоного (рідко білого) кольору. Рослина дуже пахуча, багата на нектар, а тому й приваблює до себе багато комах, а особливо бджіл. Цвіте чебрець на Україні з травня аж до самої осени. Росте дико по сухих схилах і піскуватих місцях, на луках та в листяних і мішаних лісах. Існує кілько видів чебрецю, в тому числі і чебрець український (Thumus ucrainicus flok. et Sehosst). Цвіт українського чебрецю блідорожевого кольору. Чебрець часто згадується в українському фолкльорі, вживається в народній медицині й чарах.

12 Борсук (Meles taxus) — нічний хижак з роду кунуватих. Живе в норі. Живиться корінням рослин, ягодами, жолудями, горіхами, слимаками, гусінню, жуками, а також жабами, вужаки, гадюками і мишами. Отже, це корисний звір для лісового господарства. Мед (на півдні ще й виноград) — найбільші ласощі для борсука, цим він подібний до ведмедя. На ведмедя борсук схожий ще й зимовою сплячкою, яка починається в грудні й продовжується аж до березня. М’ясо його споживне, а сало борсука здавна вживається в народній медицині і — як бачимо з тексту «Сказання» — в чарах. Борсук поширений по всій Європі й Азії, але скрізь зустрічається рідко. На Україні борсук водиться в усіх місцевостях, де є ліс, але теж зустрічається рідко.

13 Урочистий (?) — О. В.

21 Ладан — пахуча живиця з рослин: ладановцю (Myrhis odorata), чиста крітського (Cystus creticus) та ладанового дерева (Boswelia).

22 Олива природна (в ориґ. «олива естественная») — імовірно, оливкова олія, яка добувається з овочів оливкового дерева. Оливкове дерево (Olea europaca L.) походить з південної Азії, але тепер плекається в південній Європі, а у нас — на побережжі Чорного моря та в Криму. До бджіл оливкове дерево має той стосунок, що воно є одним з кращих медоносів.

23 Вроки — уроки.

24 Артос (з грецького) — хліб, що символізує хліб вічного життя — Ісуса Христа. Артос освячує священик на перший день Великодня, а в Томину неділю розділяє його поміж вірними.

31 Жито (Secale cereale) цвіте в червні місяці. Цвіт жита часто зустрічається в народніх віруваннях і зрідка — в народній медицині.

32 Див. М. Боровський. «Славний український пасічних». «Нові Дні», ч. 72, 1955.

33 Вівсянка звичайна (Emberzia citrinella L.).

34 Садова вівсянка (Embrezia hortulana L.). Довго держався погляд, що обидві вівсянки — зерноїдні птахи, а тому й шкідливі для сільського господарства. Найновіші досліди показали, що це була помилка. Вівсянки — корисні птахи не тільки для поля, але й для лісу, бо нищать багато шкідливих комах. Зерном же живляться переважно восени і зимою, коли комах здобути тяжче.

35 Щиглик (Fringila carduelis L. cia. Carduelis elegans) — маленька, гарно розмальована пташка, представник роду Carduelis. Улюблені місця щиглика — листяні ліси та городи. Взимку наближається до людських осель. Живиться щиглик переважно насінням берези, вільхи, будяків та конопляним сім’ям. Взимку на Україні діти ловлять щигликів на сильце, вживаючи конопляного сім’я, як примани. В неволі ця весела пташка почуває себе добре і гарно співає майже цілий рік.

36 На Україні живе два види горобців: польовий горобець (Passer montanus) та горобець домашній (Passer domesticus L.).

41 Див. М. Номис, «Українські приказки, прислівъя и таке инше».

Цікаво, що в фолкльорі інших народів пісня вівсянки теж імітується словами. В Англії пісню цієї пташки імітують так:

«Bit o’ bread and no chee-e-e-se»! (Див. «Familiar Wild Birds» by W. Swaysland. Том ІІ, стор. 119).

42 Див. М. Номис, «Українські приказки, прислівъя и таке инше».

43 Записано в селі Олександрівці на Поділлі від Тимофія Зуся, чоловіка поважного віку.

44 Записано від Івана Глушка з Полтавщини.

51 Ці слова теж належать Тимофієві Зусю. Про довговічність щуки див. С. А. Аксаков «Записки объ уженьђ рыбы». Рекомендую увазі читача і чудесне оповідання Остапа Вишні «Щука».

52 Записано від Тимофія Зуся.

53 Записано від Семена К-ка з Київщини.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org