Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 22 Aug 2017, 12:03
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиРозлив води і зелений шум (Веснянки)

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

Весняний розлив води і зелений шум — це вияви весни, що вже прийшла і розбудила природу. Веснянки на цю тему поширені по всій Україні, вони є кращими зразками весняних обрядових пісень.

І

Розлилися води
На чотири броди.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

У першому броді
Соловей щебече.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

У другому броді
Зозуленька кує.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

У третьому броді
Конечок заржав.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

В четвертому броді
Дівчинонька плаче.

Гей, дівки, весни красна,
Зілля зелененьке!

Соловей щебече,
Садки розвиває.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

Зозуленька кує,
Бо літечко чує.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!

Конечок заржав,
Він доріженьку почув.

Гей, дівки, весна красна.
Зілля зелененьке!

Дівчинонька плаче,
За нелюба йдучи.

Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке! 1

Ця чудова веснянка цікава тим, що вона об’єднує, збирає в собі, всі головні теми весняних обрядових пісень: збудження весняної природи; накликання літа птахами — зозулею, солов’єм; весняні походи вояків — «конечок заржав» і, нарешті, тема весілля, що не завжди буває вдале, а тому й «дівчинонька плаче». Отже, веснянка «Розлилися води» — це, ніби, вступ до всіх весняних обрядових пісень.

В іншому, т. зв. уманському, варіанті цієї пісні немає згадки про «коня-мандрівку», натомість у «третьому броді сопілочка грає», вона скликає «вулицю», іншими словами, зустріч хлопців і дівчат, а далі й залицяння, сватання і знову весілля, а потім широко розгортається образ невдалого шлюбу:

Дівчинонька плаче
За нелюба йдучи.

Гей, мати, лихо знати,
За нелюбом жити!

Їдь до мене, доню,
За три роки в гості.
Дочка не слухала,
Та в рік приїхала.
Мати не пізнала,
З подвір’я зігнала.

Гей, мати, лихо знати,
За нелюбом жити!

Сусідка пізнала,
Матері сказала.

Гей, мати, лихо знати,
За нелюбом жити!

А де ж твоє доню,
Те білеє личко.

Гей, мати, лихо знати,
За нелюбом жити.

В п’яниці в кулаці! —
Де ж твої, доню,
В шинкарки, в Парані! —
Дорогі коралі? —
А де ж твої, доню.
Воли та корови?

Гей, мати, лихо знати,
В шинкаря в оборі.

А до ж твої, доню,
Білії перини?

Гей, мати, лихо знати,
В шинкарки Марини! 11

Така сумна картина невдалого шлюбу малюється для того, щоб попередити дівчат, щоб вони звернули свою увагу на небезпеку, яка їм загрожує у випадку нещасливого одруження. Таке попередження дуже доречне, бож весна — це «найнебезпечніший» час для кохання.

ІІ

Дівчата беруться з, руки і творять два ключі — один за одним, паралельно — і при цьому співають:

Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.

Після цього обидва «ключі» біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:

Ой, Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. —
Червоная плахта,
Зелена запаска —
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.

На Чорноморщині дівчата, виводячи «Шум», завертають коло і пробігають під «аркою» рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином, останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:

Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
Осі вам трясця — не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця наший ворогам.
Ой, у того Шума,
Зеленая шуба...

На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п’яти або шести, хлопця або дівчину — «аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло». Дитя ходить по живому «плоті чи містку», а хор співає:

Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловили, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів’ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.

В міру того, як «Шум» рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук «місток». Таким чином «Шум» може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде церкву навколо.

Як свідчать дослідники звичаїв 21, у північно-східніх слов’ян ще до початку цього століття існував хоровід «Колосочок», який виконувався так само, як наш «Шум». Різниця тільки в тому, що «Колосочок» — дівчина років до дванадцяти — рухалась по «містку» з сплетених рук хоровідниць не навколо церкви, а в напрямі поля — до озимого посіву, і не на весні, а вже тоді, коли жито колоситься. Дійшовши до ниви, «дівчинка-колосочок» зістрибувала з «містка» на землю, заходила на ниву, виривала жмут колосся і несла його в село до церкви у супроводі хору дівчат. В церкві або під церквою вона кидала те колосся на землю, і на цьому гра кінчалася.

Немає сумніву, що це залишок стародавнього звичаю заворожувати колосся озимого посіву (жита або пшениці) на врожай.

Отже, і наш «Шум», імовірно, був колись не чим іншим, як теж заворожуванням, але не колосся, якого на початку весни ще немає, а шуму зеленої весни: листя на деревах, трав на луках, зелених врун на полях ...

Про веснянку «Зелений Шум» М. Грушевський писав, що вона відома тільки в незначних залишках, «і не знати, чи вдасться знайти по ній щось більше. Ми можемо тільки інтуїтивно в самих сих виразах відчувати багатство сього мотиву розбудженого космічного руху, шуму зеленої весни:

Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума —
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
А Шум ходить по діброві...

Потім ідуть уже жартівливі, пародійні рими. Очевидно, колись на сміх подочіплювані до заспіву сього хороводу, вони потім витиснули з уживання первісний текст, коли хоровод зійшов на просту забаву» 22.

* * *

В усіх європейських народів ластівка — це символ весни, що на своїх крилах приносить теплі соняшні дні. В Греції діти вже понад тисячу років кожної весни співають пісню про ластівку. 23

В нашому українському фолкльорі теж є пісня про ластівку, що прилітає і будить господаря:

Ой, ластівонька та прилітає,
Господаренька та й пробуджає:
Ой, устань, устань, господареньку,
Побуди свою всю челядоньку
Та пішли ж й по обороньках —
Чи ся корови та потелили?
Та пішли ж її та по стаєнках —
Чи ся кобили пожеребили?
Та пішли її по нових хлівцях —
Чи ся овечки та покотили?
А сам си піди по пасіченьках —
Чи ти ся пчоли та пороїли,
Чи пороїли, попароїли (подвоїлися). 3

Ця пісня записана в минулому столітті як колядка, але дуже імовірно, що вона колись належала до циклу весняних обрядових пісень.

-------

1 За М. Грушевським. І. 173-4.

11 Село Полянка. Уманського повіту. За П. Чубинським, ІІІ, 142.

21 Див. Аничковъ Е. В. «Весенння обрядная пђсня на Западђ и у славянъ», ч. І. стор. 359-360. СПБ, 1903.

22 М. Груш., І, 173.

23 Аничковъ, І, 217.

3 Головацький, II, стор. 32.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org