Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Mon, 23 Oct 2017, 23:43
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиЛеґенди (Великдень)

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

І

Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них.

Леґенди, записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак». При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.

Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його тягаром. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест — і ніс аж до місця розп’яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки *.

Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши «Христос Воскрес!» Так вона почала свою проповідь 1.

На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

На Уманщині кажуть, що жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: «Що в пелені?» — Христос каже: «Крашене та писане!» Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді — крашанки та писанки.

На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: «дитина дуже тішилась тими цяцьками».

На Гуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз.

На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах, до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові. Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б’ється головою об скелю так, що але вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати 2.

II

Увечорі, після роботи, в добрих українських родинах батько, бувало, збирав своїх дітей і розповідав їм стару християнську леґенду про те, що на Великдень, під час виносу плащаниці, саме тоді, коли весь народ хресним ходом обходить церкву, ангели виводять Спасителя з гробу, а святі сходять з образів і христосуються.

Колись цю леґенду розповідали дуже урочисто, при запалених свічах або при вогнику лямпадки.

* * *

Була колись поширена в Україні ще така леґенда. Від дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля, під тією скалою, де був Його гріб, головного сатану Вельзевула і наказав йому гризти дванадцять залізних ланцюгів, дванадцять залізних дверей і дванадцять залізних замків. Якщо Вельзевул перегризе все це від одного Великодня до другого, тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось перегризе останній ланцюг — ще тільки один раз треба стиснути зубами. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес», то всі замки, двері і ланцюги Вельзевула відразу поновились, і він мусів гризти спочатку. А якби настав такий час, що люди перестануть співати «Христос воскрес», тоді сатана перегризе останній ланцюг, і буде кінець світу. 11

* * *

У Канівському повіті є така леґенда: Кажуть, що архангел Гавриїл об’явився Матері Божій саме в суботу і сказав їй: «Твій син воскресне з мертвих». Мати Божа саме снідала рибу: м’ясо об’їла, зосталися самі реберця. Перехристилася вона та й каже: «Тоді мій Син воскресне, як ця риба оживе!» А риба — плюсь, та й ожила 12.

В Галичині поширена леґенда, що жид їв когута (півня), а прийшов до нього наймит і каже: «Христос воскрес!» — Жид відповів:

«Тоді воскресне, як цей когут оживе!» Як тільки він це сказав, кісточка до кісточки причепились, і когут ожив 21.

* * *

Є кілька леґенд на тему: чи на Великдень справді великий день?

«Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дождався він Великодня, то подумав собі: «Кажуть люди «Великдень», а я ще побачу, чи й справді це день великий?» І ось на перший день Світлого Празника запріг волів та й пішов з наймитом орати. Люди в церкві Богові моляться, а він оре. Тількищо почали, може, десяту скибу одкидати, аж під землею щось загуло страшно — так, як часом далекий грім загуркотить — і Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі називається «Свиридова могила». Кажуть, що коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи наче чути, як хтось волів поганяє: «Гей, гей!» 22

«Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос родився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечорі. А як жиди розп’яли Христа, дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим» 23.

-------

* Ці дві леґенди я записав у селі Вороновиці на Поділлі в 1943 році від Марфи Г-нь, але вони не нові: подібні леґенди були вже записані раніше.

1 Ця леґенда — грецького походження, датується Х ст.

2 Цю леґенду я записав у «Сомме-Казерне» (Німеччина) від гуцула середніх років, що мешкав у тому ж таборі. Він запевняв мене, що цю «байку» знає старе імале. Чи це правда — не знаю, бо на Гуцульщині я не був.

11 Чув від Марії Іванів у м. Вознесеньке в 1940 р. Подібну леґенду наводить Терещенко, VI, стор. 104, вид. 1848 року.

12 Село Дударі, Канівського пов. За Чуб., І. стор. 67.

21 Зап. від М. Б.

22 Пирятинський повіт на Полтавщині. П. Куліш. Зап. о. Ю. P., II, 30.

23 Сл. Біло-Куракине на Слобожанщині, В. В. Ив., 389.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org