Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Wed, 29 Mar 2017, 23:52
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине

Яндекс цитирования



Українські легендиКоза. Щедрий Вечір

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.

«Як було мені років дванадцять, — продовжує мій співбесідник, — водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хаті мінялися, бож кожному цікаво бути козою...

— Як же ви робили козу?

— Та як — оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина — роги. Тоншого — вставляємо в розколину і в’яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев’яні ложки — вуха. На протилежному кінці обруча — ломачка з віхтиком: це хвіст.

Кому припаде бути козою, одягає обруч — щоб ріжки приходились на голову, а хвіст — за спину. Накидають кожуха — вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу — це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком — «крутить хвостом».

Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало — це найменший з хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить — просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.

Оце вийдемо на вулицю і радимось:

— Куди підемо?

— Гайда до Свирида Карлаша, у нього дітей багато!

— Ходім!

Приходимо, один біжить під вікно і гукає:

— Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється — так належиться по звичаю:

— Немає де тій козі розгулятися — тісно в хаті!

— Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:

— Та я вже пустив би, але… що дядина скаже?

Козовод — до дядини:

— Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!

— Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!

— Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...

— Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: «Ме-е-е!»

— Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними — «кіт», а за «котом» — всі щедрівники.

Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали — не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!

«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні — витанцьовують. А діти смикають — то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця —
Вже стара птиця.
Недавно з Києва,
З довгими кісьми:
— Ногами стопчу,
— Рогами сколю,
— Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята — за козенята.
До взявся заєць
Став козу лаять:
— Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скок!
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Ти й накормила!
Ой, не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острови Хортиці!
Що перший стрілець —
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.

«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. »Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.
«Кіт»: Мяу, мяу…сала!
Щоб коза встала.
Хор: Ой, устань, козо.
Та й струсися!
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!

«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:

Ой, слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!

«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:

Хозяїн іде пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.
Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки —
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом — в один голос:

— Будьте здорові з празником!

Старший козовод — до «кози»:

— Кланяйся хазяїну й хазяйці!

«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям — по черзі.

Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п’ять грошей. «Кіт» — до господині:

— Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

Козовод:

— Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!

— Нема сала, миша вкрала! — говорить господиня. Або: Сало — погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!..

А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало — «котові» в торбу, пиріг — у мішок козоводові, а гроші — в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:

— Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо — скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген, на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють. Козовод:

— Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою», — поскидали мошкари, за стіл сідають. Ми всі разом:

— Ме-е-е!...

Дівчата, чуємо, гукають:

— Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій дохід — на стіл... Гуляємо всі разом!




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org