Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Sat, 24 Jun 2017, 06:40
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легенди«Колесом — над червоним поясом!»

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

«На дванадцятій вилітають журавлі з вирію» *.

«Як летять журавлі, так стань оце та кажи: «Веселик, веселик, колесом, перев’яжи дорогу красним поясом!» Так то люблять. Зараз так і почнуть кружком, кружком над головою. А як скажи: «Журавель» — так не люблять»1.

«Як були ми ще дітьми, то — бувало — летять на весні журавлі ключем, а ми кинемо на землю червоний пояс, і журавлі не летять далі, тільки кружляють на одному місці, а ми бігаємо та кричимо: «Колесом, колесом — над червоним поясом»!»2.

На Херсонщині, коли летять на весні журавлі, діти кричать їм: «Журавлі, журавлі, я вам перейду дорогу!»3

«...У нас ще зав’язували вузли на хустці, — але це вже тільки дівчата робили, — і кидали той вузол на землю поперед журавлів, щоб вони побачили. Як побачать, то не полетять далі: покружляють, покружляють і сядуть...»4

«…Ще зав’язуємо, бувало, вузол на хустці або на поясі, підносимо той вузол обома руками вгору і гукаємо: «Журавлі, журавлі, я вам перев’язав дорогу!» Вони кружляють, кружляють над нами, а тоді візьмуть та й полетять...»5

«Як дівчина вперше побачить на весні журавля, то каже: «Веселики!» Бо як скаже: «Журавлі!», то буде журитися цілий рік»6

«А у нас хлопці гукали так: «Журавель, скажи: помагай Біг! як не скажеш, то перелетить дорогу біс»!»7

«Журавлі, журавлі! Колесом, колесом, ваші діти за лісом, за лісом!» Так кричать, щоб журавлі закрутилися на одному місці і спустилися додолу.8

«Журавлі прилетіли і полудень принесли». Пізно з вирію прилітають журавлі, як уже такі дні стоять довгі, що, опріч снідання, обіду і вечері, треба робочому чоловікові ще й полуднувати.9

«...А у нас розказують дітям таку казочку: журавель, деркач і перепілка поле орали. Журавель ходив за плугом, деркач воли поганяв, а перепілка воли водила. Перепілка побачила пеньок та й каже: «Під пеньок! Під пеньок!» Деркач каже: «Придерж-ж-ж! Придерж-ж-ж!» А журавель іде за плугом та кричить: «Турли! Турли!» Деркач з перепілкою як погнали воли, та й плуга поламали»1.

Журавель часто зустрічається в народніх казках та оповіданнях, де він зображується позитивним героєм, що не тільки тримає лад поміж птахами, а і вміє розважати їх жартівливими танцями.

* * *

Великі болота, що межують з полями — це найулюбленіші місця для журавлів.2 На Україні таких місць є багато, а тому журавлі являють собою найзвичайніших пернастих мешканців нашої батьківщини.

Ходять журавлі розміреним, повільним кроком, далеко заходять у воду, добре плавають, вправно і високо літають, а іноді й ширяють у небі, описуючи великі кола. (Згадаймо народне прислів’я: «Як журавлі в небі!»3. Так кажуть про людину, що добре себе почуває на своєму становищі. Паралеля: «Як вареник у маслі!»).

Голос журавлів — гучний, пронизливий, і чути його далеко, а особливо на весні, в тиху, безвітряну погоду. Іноді самих журавлів і не видно, бо летять вони дуже високо, але їхні голоси, як звуки велетенської вальторні, чути цілком виразно. Але журавлі рідко користуються своїм голосом. Мовчазність журавлів знайшла своє відображення в народній приповідці: «Не кричали журавлі, як з вирію летіли — не будуть же кричати, як і назад летітимуть».4 Проте журавлі, хоч і рідко, все ж кричать, і їхній крик у народньому віруванні має спеціяльне значення: на весні журавлиний крик віщує тепло, а восени — ранню зиму.

Журавлі — розумні і відважні птахи. Вони діяльні з самого ранку і до пізнього вечора. Кілька ранішніх годин журавлі здобувають поживу — комах, черваків, дрібну рибу, а також бруньки дерев, насіння бур’янів, ягоди і навіть коріння. Після поживи розважаються. Журавлі цілком свідомо організують свої власні розваги. У веселому настрої журавель танцює; він весело підстрибує, робить жартівливі рухи, приймає комічні пози. Збирає тріски або камінці з землі, підкидає їх, на лету ловить і знову кидає — як це звичайно роблять діти з м’ячем. 11 Ця особливість журавля відбилася в українському фолкльорі, а особливо в жартівливих піснях і танцях. Наприклад:

«Журав грає, журав грає,
Журавочка скаче...» 12

Про жартівливий танець «журавель» згадує Іван Котляревський в «Енеїді»:

«Тут інші журавля скакали,
А хто од дудочки потів...»

Образ «журавиночки» вжинається в народній творчості, як пестливий вираз для дівчини:

«Я не царівна, не королівна:
Батькова дочка, як ягодочка,
Матчина дочка — журавиночка» 13.

На весні, коли болота покриваються зеленню, а на кущах і деревах з’явиться листя, журавлі починають вити гнізда. 14 Десь на острівці серед озера, на підвищенні серед болота або в чагарниках серед полів (завжди на сухому місці) журавель з журавкою в’ють гніздо з сухої трави, очерету або дрібного гілля. Журавка кладе два яйці і починає їх насиджувати. 15 Журавлі вміють дуже добре ховати від стороннього ока місце свого гнізда. Щоб не виявити своєї присутности, самка вимащує своє попелясте пір’я болотом, і тоді її тяжко помітити, а особливо здаля.

Журавлі належать до тих птахів, що їх гнізда, за народнім віруванням, руйнувати гріх: «У нас говорили, що журавель — небесна птиця, і хто зруйнує його гніздо, того Бог покарає» 21

* * *

Мисливці кажуть, що в день Теплого Олекси ведмеді 22 покидають своє лігво і йдуть шукати поживи.

«Медвідь з лігва виходить і в кущах ховається — йому, бач, соромно, що худий — ребра знати. Зразу шукає ягід, найбільше журавлини 23, а як нема, то мох 24 їсть — воно його прочистить, а тоді вже дивиться, де дуби ростуть — жолуді любить, їсть гриби, лущить горіхи, а найбільше любить мед. За медом він куди хочеш полізе…» 25

Ведмідь знаходить свої ласощі більше по бджолиному гуду в дуплі, ніж по запаху. Тепер трапляється, що й через лісові гущавини прокладаються телеграфні лінії. Один колишній «обходчик», що мав обов’язок наглядати за такою лінією на Поліссі, розповідав, що він не один раз бачив «Михайла» на телеграфічному стовпі, обдуреного гудом проводів. «Він, шибеник, лізе, зачепить лапою та й порве провід».

Якщо ведмідь знайде дерево з бджолиним дуплом, він зубами обгризає кору і луб, лапами роздирає стінки дупла і не зважаючи на дошкульне жалення бджіл, добирається до солодких стільників з медом.

Про любов ведмедя до ласощів народня приповідка каже: «Як вели медведя 31 до меду, то вуха урвали, а як тягнули від меду, то урвали й хвіст».

В народі є багато оповідань, казок та приповідок про ведмедя. Наприклад:

«Ведмеді були колись людьми; вони жили собі в лісі і нікого до себе не приймали, — ні з ким знатися не хотіли. Одного разу заблудився в лісі чернець; блудив він, блудив по лісі та й прибився до тих людей. Усе село обходив — просився на ніч, бо вже смеркало. Ніхто його до хати не пустив, ніхто дверей не відчинив. Чернець взяв та й прокляв тих людей, ось вони й поставали ведмедями» 32.

Це так оповідають про ведмедів на Київщині; на Поділлі ж — інакше:

«Ведмідь — це мельник, що хотів Ісуса Хркиста налякати. Він одягнув на себе кожуха догори вовною, заховався під міст, де Ісус мав проходити, та як зареве, а Ісус Христос каже: «Щоб ти ревів так, поки світа й сонця!» Ось він і зробився ведмедем та й реве» 33.

«Реве медвідь, а не знає чого».

«Коли на медведя мала галузка впаде, то бурчить, а як велика, то мовчить» 34.

«Медвідь пиво варить», — так кажуть гуцули, як побачать, що Чорногора куриться.

Про неспритного чоловіка кажуть: «Повороткий, як ведмідь за горобцями» або «Швидкий, як ведмідь до перепелиць».

* * *

На Чернігівщині мисливці кажуть, що в день Теплого Олексія лисиці 35 переселяються з старих нір у нові і що в перші три дні свого переселення вони сліпі й глухі: «ходять, як у мариві; їм, бач, кури сняться».

Прокидаються лисиці з свого «курячого марива» не раніше, як аж тоді, коли їх почнуть клювати ворони. Отже: «Відізвалися лисиці курячі сльози» 36.

Лисицю (або лиса) на Україні знають скрізь, бо вона водиться в усіх місцевостях, де є бодай невеличкі чагарники. А там, де вона водиться, — курям біда: «Хоч як пильнуй, а лис курку вкраде», бож усім відомо, що «лис — це хитрий злодій». Так звичайно кажуть наші селяни про цього хижака.

Саме хитрість та ще улесливість лиса є поширеною темою народніх приповідок, як ось: «Дурний, як ворона, а хитрий, як лис»; «Старого лиса тяжко зловити»; «Де не стає вовчої шкури, настав лиса»; «У вічі — як лис, а за очі — як біс»; «Дивиться лисицею, а думає вовком» 41 і багато інших.

* * *

«В цей день ворон 42 купає своїх дітей і відпускає їх на волю, на самостійне життя» 43.

«Крук благословляє своїх дітей, щоб чесно в світі жили, — щоб крук крукові очі не довбав» 44.

«На Святого Олексія крук купається» 45.

«Теплого Олекси. На кілько днів наперед вилетять мухи (або бджоли), тілько днів потому буде студені по Теплім Олексі.

На кілько неділь вилетять мухи перед Теплим Олексою, на тілько сховаються по Теплім Олексі» 46.

-------

* На дванадцятій неділі після Різдва Христового. М. Веркіївка, Ніжин. пов. Див. Б. Грінченко, «Из устъ народа».

1 Записано від Марії Г-ль з Лівобережжя. Подібну казку записала Ніна Заглада в селі Старосілля на Чернігівщині. Див. «Матеріяли до монографії села Старосілля», Київ, 1929.

2 Тут мова йде про сірого журавля (Grus grus L.). Степовий або малий журавель (Grus virgo) у нас зустрічасться рідко. Цей вид журавлів водиться в середньоазійських степах і в Криму.

3 М. Номис, Op. cit., стор. 261.

4 М. Номис, Op. cit., стор. 106.

11 Таким же способом журавлі підкидають вгору по кілька разів невеличких гадюк, вужів і ящірок перед тим, як проковтнути їх.

12 П. Чубинський. V, стор. 52.

13 П. Чубинський, III, стор. 396.

14 Сірі журавлі в Україні гніздяться на Поліссі та в меншій мірі — в лісостеповій смузі, а також в районів Сивашів — «на островах Куюк-Туп і Чурук, та на островах Бірючий в Азовському морі сірі журавлі гніздилися ще в 1932 р. У 1934 р. на острові Куюк-Туп гніздуючих журавлів уже не було». О. Б. Костяківський. Птахи. Київ. 1957 р. Вид. Акад. Наук УРСР. Стор. 118.

15 Самка не завжди насиджує яйця сама; частіше буває так, що журавель з журавкою сидять на гнізді по черзі. Вільний від насиджування птах ходить навколо гнізда, збирає поживу і вартує; в разі небезпеки голосом попереджає другого.

21 Записано від Галини М-ко з Поділля.

22 Ведмедів є кілька видів, але на Україні водиться лише бурий ведмідь (Ursus arctos L.). В другій половині січня ведмедиця народжує одне або двоє ведмежат, які залишаються сліпими цілий місяць. Після трьох місяців від народження, коли ведмежата досить зміцніють (тобто в кінці березня або на початку квітня), мати виводить своїх дітей з лігва і починає вчити їх лазити по деревах, розпізнавати ворогів та здобувати поживу. В цей час виходять з лігва і самці. Колись на Україні було більше ведмедів, але тепер їх мало. У сусідній з нами Білорусі за даними на 1950-1951 рік нараховувалось лише 80 ведмедів. Полювання на них заборонене (И. Н. Сержанін, «Млекоп. Белорус. ССР». Вид. Білорус. Академ. Наук, Мєнськ, 1955).

23 Журавлина або журавина (клюква) — Vaccinium Oxycoccos L. cin. O. palustris. Pers. Вічнозелений півкущ, що стелиться по землі. Плід — червона ягода, достигає в жовтні. Ягоди добре зберігаються під снігом, їх можна збирати ранньої весни, що ведмеді й роблять. Ці ягоди здавна вживалися в народній медицині, а тепер вживаються і в науковій (Вассае Oxycocci). На Україні журавлина росте на торфових болотах північної частини Київщини та Чернігівщини і на Поліссі.

24 Мох, імовірно, торфник (Sphagnum).

25 Від Т. Піддубного, Поділля.

31 Літературна форма: ведмідь.

32 Від Марії Т-ко, Київщина.

33 Поділля (Ушиця).

34 М. Номис, стор. 23.

35 Лисиця або лис (Vulpes vulpes L.)

36 Чув від Сем. Дихтяра. Подібне вірування подає Сахаров («С. р. н», І, стор. 48). наводячи таке пояснення: «Слђпота лисицъ — отъ куричьей слђпоты». Таке вірування про лисицю може бути основане на тому, що ранньої весни лисиця линяє і в цей час хворіє; але не так, щоб її аж ворони клювали.

41 Номис, «Приповідки…»

42 Ворон або крук (Corvus corax L.).

43 Чернігівщина.

44 Київщина.

45 Поділля.

46 М. Зубрицький, «Нар. кал. с. Мшанка, Старомиського повіту».




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org