Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Mon, 23 Oct 2017, 21:36
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легенди«Ярило»

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

В сусідній з нами Білорусі, де збереглося багато стародавніх звичаїв, була (а, можливо, існує ще й досі) традиційна забава дівчат під назвою «Ярило».

Забава відбувалася так: одну з дівчат, звичайно найкращу, іменували Ярилою, її одягали в білу керею (а як не було, то обгортали білим покривалом), на голову клали вінок з весняних квітів і садовили на білого коня, що був припнутий до стовпа десь у полі або на вигоні, де земля вже протряхла.

І ось навколо Ярила на білому коні дівчата водили хороводи і співали веснянки, в яких вихваляли цього Ярила за те, що він ходить по полях і

...гдзђ жь іонъ нагою,
Тамъ, жито копою,
А гдзђ жь іонъ ни зырне,
Тамъ, колосъ зацьвице...

Ярилові, як бачимо, дається білий кінь, а це звичайний атрибут мітичного бога сонця. А що забава на його честь відбувається на початку весни, перед першими яровими посівами — саме тоді, як ми святкуємо Благовісника, то це дає нам підставу висловити припущення, що з приходом християнства архангел Гавриїл замінив стародавнього Ярила.

В мітології балтійських слов’ян був колись Яровіт, який мав своїм завданням — як і білоруський Ярило — на весні оживляти природу, бути плододавцем та володіти сонцем. Але, крім цих обов’язків, Яровіт був ще й вояком, щось на зразок грецького Ареса або римського Марса.

Наш Благовісник теж, як бачимо з легенд, не тільки відмикає небо, щоб дощ землю змочив, не тільки вимагає для себе молитви, бо інакше сонце не зійде, — він ще й воює з нечистою силою: пускає стріли в чорта, палить з козацької гармати і взагалі дуже нагадує вояка.

Щождо «білоруського Ярила», то він зовсім не належить тільки білорусам, бо походить він і з наших країв, з України-Руси, він — киянин. На це маємо такі докази. Літописець Нестор (XI століття) поруч з Перуном, Хорсом, Дажбогом і Стрибогом назвав ще й Симарьгла. Ім’я це довгий час було загадкою для дослідників слов’янської мітології. Пізніше звернули увагу на те, що Христолюбець у своєму «Слові», повторюючи за Нестором імена поганських богів, ім’я Симарьгла розділив і записав так: «Вђрують в перуна.. і в сима, і въ рьгла» (за списком XIV стол.). З цього приводу Александер Фамінцин пише таке:

«Вважаю, що найправильнішим з усіх читань цього загадкового імени буде Сима Ерьгла (або Сема Ерьгла). Замінивши ъ г літерою ы — а така заміна, при переписуванні, літери ы двома літерами ъ г, очевидно, дуже легко могла трапитись, — ми одержимо Сима Ерыла (або Сема Ерыла), тобто знахідний відмінок від Симъ (або Семъ) Ерылъ або Ерыла»1.

І дійсно, ім’я Ерило, Еріло, Ярило, Яріло ще й досі живе в устах усіх східньо-слов’янських народів: назва урочища «Ярилове поле», народня забава «Ярило» ...

Щождо слова «Симъ» (або Семъ), то його пояснюють сабінським2 «Semo» що значить геній або півбог.3

Збереглася стародавня леґенда, імовірно, київського походження. В цій легенді говориться, що Великий Грім прокидається на весні від довгого сну, сідає верхи на чорні хмари, як на коня і, їдучи над землею, б’є її золотою різкою-блискавицею.

Земля прокидається, одягається в розкішну сукню з квітів і зелені — все навколо оживає ліси, поля, діброви... І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою — ярина виросте, як подивиться на поле — квіти зацвітуть гляне в ліс — пташки защебечуть, а у воду гляне — риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця — кров закипить, дівчину зачепить — як іскра, спалахне. І виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водить та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси...

Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові.

В правій руці він тримає людську голову, а в лівій — сніп житніх колосків.

Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій — сніп жита, пшениці та всякої пашниці.

Ранньої весни прихід Ярила відзначається хороводами та піснями, а на початку літа, під час заговін на Петрівку, буде похорон Ярила — весела забава молодиць, куди дівчат і хлопців не допускають. 4

Отже, Ярило або Яр-хміль (так він іноді називається в легендах) — це чоловічий образ весни, ніби пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотности на весні, бож у такий веселий час все повинно бути в парі.

- - - - - - -

1 Божества древнихъ, словянъ», СПБ, 1884, стор. 223.

2 Сабіняни — це старо-італійський народ, сусіди латинців, жили в гірській країні між Умбрією і р. Анієне (ст. Аніо), частково злилися з римлянами. УЗЕ. III.

3 В «Лексикону славено-росского и именъ тлъкованія», Київ, 1627, Памва Веринда слово «Симъ» пояснює, як «слава, достойность», а старовинний «Азбуковникъ» перекладає «Симъ» словом «совершенъ».

4 Див. «Літо», частина III.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org