Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Sat, 24 Jun 2017, 06:42
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиДівочі та парубочі громади

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.

Колись на Україні існували по наших селах та дрібних містечках дівочі та парубочі громади. На чолі дівочої громади стояла старша дівка — «та, котра вела порядок між дівчатами»; називали її отаманшою. На чолі парубочої громади був старший парубок — отаман.

Отаман та отаманша були довіреними представниками своїх громад, вони залагоджували сварки, влаштовували забави та мали вирішальний голос у прийнятті нових членів.

В обох громадах — дівочій і парубочій — були свої харчові запаси і каси, які складалися з регулярних внесків членів. Ці каси мали на меті служити релігійним потребам і покривати видатки при організації традиційних свят і розваг.

До парубочої громади приймали захожих хлопців з інших сіл або молодняк («кашоїдів»), що підрісши, заявляв своє бажання парубкувати. Щоб прийняти нового члена, треба було згоди всієї громади.

Процедура прийняття до парубочої громади «місцями досі зветься «коронуванням» й імітує старе всажання на коня, піднесення на князівство, на ватажківство і т. под.»1

«Коронування» відбувалося так: кандидат у парубки з’являвся на збори громади, «відважував» кожному членові низький поклін і давав обіцянку: «Горілку пить, до дівчат ходить і всіх добрих парубочих звичаїв дотримуватись!» Громада підхоплювала свого нового члена на руки і кілька разів підкидала вгору, співаючи хором:

Посіяли дівки льон...

Зв’язок цієї пісні з моментом коронування, як думає Михайло Грушевський, полягає в таких словах:

На конику удалець,
Що за диво удалець,
Наш Іван молодець!

Після цього ритуалу «коронований» ставив хлопцям могорич: кварту горілки або барильце пива — це вже, як громада вирішить. Після могоричу колишній безвусий «кашоїд» набував усіх прав парубоцтва: він міг запускати вуса, носити сиву шапку, заломивши її «пиріжком», і, найголовніше, залицятися до дівчат і відвідувати вечорниці.

Крім прав, парубоча громада мала ще й обов’язки перед сільською громадою. Найголовніші з цих обов’язків були такі: будувати гойдалку на Великдень, колядувати з «звіздою» на церкву під час Різдвяних свят і вирубувати хрест на льоду для Водохрещі.

До дівочої громади приймали без особливих ритуалів і без могоричу, але з умовою, що кандидатка вже вміє шити, прясти та вишивати. Таке вміння було необхідне, бож на вечорницях бути без діла не годиться.

Обов’язками дівочої громади, крім організації вечорниць і «вулиці»2, були ще такі: квітчати церкву перед великими святами, впорядковували самітні гробки на цвинтарі перед поминанням мертвих і допомагати працею старим та немічним у селі.

У багатьох селах Київщини, Чернігівщини та Полтавщини дівочі і парубочі громади, хоч і в значно слабшій формі, зберігались аж до 30-х років нашого століття.

- - - - - - -

1 Михайло Грушевський. «Історія української літератури, ч. 1., 1923. Київ-Львів. Стор. 218. В. Боржковский «Парубоцтво, какъ, особая группа въ, малорусскомъ сельскомъ обшествђ», «К. Стар.», 1887, VIII, стор. 767.

2 Дивись другу частину: «Весна».


Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org