Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Thu, 19 Oct 2017, 08:35
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиДень преподобного Льва

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

Четвертого березня — день преподобного Льва. На Лівобережжі та на Київщині було колись повір’я: якщо хворий вночі перед цим днем побачить на небі падаючу зірку, то він у цьому році помре. До такого хворого, як до приреченого, сходилися всі рідні та знайомі прощатися: «Бо то його зірка з неба впала і вона з собою душу забере!» — говорили селяни.

Проте віра ця не була надто міцною, бо існувало багато оповідань, що заперечували віщування падаючої зірки, наприклад, таке:

«Був у нашому селі дід Мокій, здоровий, кремезний — дуб, а не чоловік! А як було йому п’ятдесят років, то схопило його за живіт — соняшниці напали чи там що... Лежав на лаві і стогнав. Було це саме на преподобного Льва, а ніч була місячна, гарна.. І ось тоді побачив Мокій, що зірка з неба впала. Перелякався чоловік: схопився з лави, крику наробив… Діти, жінка — всі посхоплювались. «Що таке, що сталося?» — питають. Жінка його вже хреститися почала — думала: «Нечистий чоловікові приснився». А як почула про зірку, то й заголосила: «І на кого ти мене покидаєш?» — А Мокій з того переляку і про хворобу забув, болячку — як рукою зняло!... «Хай йому біс, — казав, — не буду більше хворіти». І не хворів. Ще п’ятдесят літ після того жив — два дні за сто літ перетягнув, а хворим не був... Тільки вже як помирав, то ліг на лаві і сказав жінці: «Затули вікно, Горпино, рядиною, хай своєї зірки не бачитиму, як падатиме з неба». Таке було...» 1

Віра в падаючу зірку не скрізь однакова. Так на Поділлі про падаючу зірку розповідають таку легенду:

«Зірки — це Божі свічі на небі. Диявол чи то, пак, дідько по-нашому хоче, щоб і його свіча горіла разом з Божими. Як тільки той янгол, що свічі пильнує, кудись відвернеться, дідько — тиць та й поставить свою свічку. Але вона довго не горить, бо янгол ходить і оглядає, чи добре свічі горять, — побачить чортову свічку та й скидає її додолу, і ото ми бачимо, як вона падає» 2.

-------

1 З оповідань Свирида Галушки.

2 С. Кордишівка на Поділлі.




Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org