Літературний альманах Свічадо - Україна
Ukraine
Ukraine
Ukraine
Ukraine
Головна сторінка
Ukraine
Зміст - № 1 (15) '06
Ukraine
Зміст - № 4 (14) '05
Ukraine
Зміст - № 3 (13) '05
Ukraine
Про нас
Ukraine
Передплата
Ukraine
Наші координати
Ukraine
Обмін посиланнями
Ukraine
www.ukrlegenda.org
Ukraine
Ukraine
Ukraine Українські легенди





Ukraine

Літературно-художній альманах "Свічадо"

№ 1 (15) 2006

Спадщина - Борис Мозолевський


Мій рідний степе

Борис Мозолевський photo

Відомий на весь світ археолог. Брав участь у розкопках Гайманово ї, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам’ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідников і знамениту золоту пектораль. Він широко відомий як археолог і менше – як поет, хоча поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу з боку літературознавців, книговидавців. Заслуговує вона й на вивчення у школі, бо несе в собі не лише високу інформативну насиченість, але й особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини.

* * *

Розляглися степи
		на всі сторони,
Відкричали в степу
		чорні ворони.
Подніпровські сади
		стали білими.
І летять журавлі
		над могилами.
Де шукати мені
		долі кращої,
Крім землі, де лежать
		мої пращури?
Земле рідна моя,
		краю зоряний!
Твої щедрі поля
		серцем зорані.

Степ

Степе широкий наш, батьку наш сивий! –
Скіфи та половці, та чумаки.
Сіллю сиваською шлях притрусили
Та й одпочили в могилах віки.
Де твої межі і де твій початок?
В чим твоя велич і в чим таїна?
Мчить над житами нестримна тачанка –
Наше безсмертя і наша весна.
Степе широкий наш, рідний наш брате,
Трунку, настояний на полині!
Поки ти світиш нам – нас не здолати:
Наше коріння – в твоїй глибині.

* * *

Пройшли шляхами ураганними,
Звели із попелу життя.
А степ все світиться курганами
Й не дозволяє забуття.

І в незатишному сім світі
Тим на землі щасливий я,
Що в золотому верховітті
Зоря лишилася й моя.

Люблю тебе, гіркий мій степе,
Солончаки і полини!
Як раптом зможу жить без тебе,
Мене навіки проклени.

Понад громами і органами
Новий заходить буревій.
А ти зориш мені курганами,
Як тиха ласка із-під вій.

* * *

Чумацький шлях, немов ріка,
Над стернями світився.
На останцях Чортомлика
Горіла сизим тирса.

Мовчали в плавнях комиші.
Цвів степ імлою білою.
І дві сови, мов дві душі,
Кружляли над могилою.

Що загубили тут вони?
Що знов знайти хотіли?
Колишню плоть? Забуті сни?
Роки, що відлетіли?

Яка була безмежна ніч
Під нами і над нами!
Степ цвіркунами зусібіч
У всесвіт слав сигнали.

Зітхала сивим далина.
Стеливсь туман у зворі.
І, наче віщі письмена,
Стояли в небі зорі.

Ліричний відступ про скіфський степ

На Перекоп, тамуючи громи,
Вітрила хмар спливають під вітрами.
Черлений захід сизими крильми
Розплескує по балках сизі трави.

Тройзіллям, полинами, чебрецем
Пропах твій день, розчахнутий, як брама.
Як я люблю сумне твоє лице,
Безжально переоране ярами,

Мій рідний степе в злоті яворів,
Де і вночі пізнаю камінь кожний!
І запах трав, і пил твоїх доріг
Вдихаю в себе глибоко й тривожно.

І мить, як вік, і світла кожна п’ядь,
І обрій, дивним сяйвом осіяний!
І хмари, наче лебеді летять,
Ламають білі крила об кургани.

* * *

Я встав серед ночі і вийшов у степ,
У скошене царство моє опівнічне,
Де місяць над стернями, наче затерп
І лив у пітьму своє світло магічне.

Воно колихалось, густе, як меди,
Таке золоте і терпке, аж зелене,
Що можна було розпізнати сліди
Усіх, хто ходили цим степом до мене.

Озвався бугай – покотилась луна,
Поволі затихла у травах зарічних.
Стогнала в могилі чиясь таїна –
Безмежна, як степ, і глибока, як вічність.

Ліричний відступ з горицвітом

Століття кров’ю сходили в гонитві,
Як хвилі, розбивались об причал.
А в Балці Яблуневій цвів горицвіт –
Так божевільно цвів, немов кричав!

Чи то вогонь розсипало світило?
Чи мрії запалали з ковили?
А чи земля свічки свої світила
Над тими, що у неї полягли?

* * *

За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.

По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.

Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав...

Врятувавши її від пожежі,
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.



Ukraine (Ukrainian: Україна, Ukrayina, /ukra’jina/) is a country in Eastern Europe. It borders Russia to the northeast, Belarus to the north, Poland, Slovakia and Hungary to the west, Romania and Moldova to the southwest and the Black Sea to the south. The territory of present-day Ukraine was a key centre of East Slavic culture in the Middle Ages, before being divided between a variety of powers, notably Russia, Poland, Lithuania, Austria, Romania and the Ottoman Empire. A brief period of independence following the Russian Revolution of 1917 was ended by Ukraine's absorption into the Soviet Union and the republic's present borders were only established in 1954. It became independent once more following the fall of the Soviet Union in 1991.

 
Ukraine