"Свічадо" ("Swichado") - літературний альманах українських авторів.
Головна сторінка
Зміст - № 1 (15) '06
Зміст - № 4 (14) '05
Зміст - № 3 (13) '05
Про нас
Передплата
Наші координати
Обмін посиланнями
www.ukrlegenda.org
Українські легенди



Українська література










Духовний світ



Сергій Перелигін Сергій Перелигін

Років 15 тому його приваблювала журнал істика, потім працював фотографом. Однак не міг знайти себе по-справжньому в цьому житті. "Я не реалізований у Христі і страждаю від цього", - каже Сергій. Мабуть, тому він не уявляє себе без Храму Української Православної Церкви. І відчуває казковість світу...


Нова казка

Перше травня.
Ніби сніги зійшли з усіх вершин і бурхливий потік людсько ї повені заполонив головний проспект рідного міста. Червоні, жовті та сині прапори, прапорці, блискучі вимпели, паперов і квіти - усе закружляло у вихорі. Вигуки, клекотіння, сміх. Одні - ходою, інші - спостерігачі: хто - актор, хто - глядач, а всі разом - свідки. Тільки-но режисера непомітно.
- Подивись, скільки атрибутів минулого, - зауважив мені мій свідок, мій знайомий Незнайомець. - Мабуть, йдуть до ідолів.
- Чому?.. Це ж тільки символи нагадування.
- Ні, це символи поклоніння. Цей потік зараз тече у зворотному напрямку, із Дійсного в Минуле.
- Невже думки цих людей спрямовані не в Майбутнє? - запитую я.
- Авжеж... У них сьогодні День солідарності несолідарних...
- Ні, я тебе не збагну, мій загадковий друже. Втім, дійсно, було відчуття незрозумілої байдужості. Маса особистостей зливалась у... у... якийсь один тип безособистості. Дарма було казати про солідарність: чужий ти, чужі вони... Крокують з очима, у яких майорять яскраві гасла, прапори, кульки, - і нічого більше. Ніби крокує велика загальна непотрібність. Химерність відчуття.
Подув холодний вітер, і сонце сховалось за хмари. Стало зимно. Ось стоять охайні й доглянуті піонери, очікуючи непомітної миттєвості чиєїсь руки.
– І чому ніхто не помічає бідних дітей? – раптом спитав мій супутник.
– Як, бідних?! На мій погляд, це доволі забезпечені діти.
– А ти поглянь туди, бо не туди дивишся.
Я перевів погляд і побачив невимовно нудотні лики “дітей базару”. Групка із шести-семи дванадцятилітніх “бомжиків”, така собі зграйка. Вони мовчки спостерігали, теж свідки, але чомусь в очах не майоріли різнобарвні кольори. Там був сум. І болем різонуло по серцю, котре повторювало як закляття: “Не туди дивишся, не туди”. Чи воно теж – філософ або вчитель? Ох...
– Відчуваєш, – сказав мій Супутник, – отут я солідарний з тобою.
Зазвучала музика духового оркестру, і, проганяючи пронизливу зимність, декілька поважних пар почали вальсувати знайомий танок.
– Як у 18-му році, – зауважив Супутник.
– Чому – у 18-му? Швидше це вальси післявоєнного періоду...
– О так, у 18-му – були тачанки, кулеметні черги ... і пілігрими нового часу, жовтогарячі.
– Які пілігрими? – здивувався я.
– А ти поглянь туди, у Майбутнє.
Я обернувся і побачив бадьору групу сучасних танцівників, якраз на протилежній алейці. Роздягнені, вони експресивно пливли по асфальту як у повітрі. Рухи тіл узгоджені, чіткі і розкуті, але разом з тим несподівані, легкі, оригінальні. Танці ХХІ віку? І тут з’явилось дивне враження – вони не копіювали вальсуючих, а неначе юродствували над танком поважних пар.
Було таке відчуття, що то дві зовсім різні тенденції одного Єдиного Часу зійшлися в непомітній боротьбі – минуле й майбутнє, а посередині – я і мій загадковий друг.
– Знаєш, – зауважив він, – найцікавіше, чи думає хтонебудь з них про Бога, чи зараз їм не до Нього?
А колони на тому боці проспекту поволі просувались далі. І вже готувались злитись з ними і піонери, і ветерани, і ці пілігрими, – жовтогарячі, помаранчеві. Так, зовсім невеличкий острівець у кипучому, пінистому потоці, але він здавався якимось новим, надзвичайним, незрозумілим, наче від енергійної весни отримав розквіт.
– Я згадав стару казку, хочеш розповім?..
– Так.
– Колись невеличкий народ у шістсот тисяч чоловік підійшов до берега дивної ріки. Там, на тому боці, була загадкова, невідома країна, про яку мріє кожний, – країна молока і меду. Але народ був обережний. Зібравшись разом, він вирішив обрати найгідніших із свого середовища і направити їх через річку в розвідку.
Було обрано дванадцятьох. Невдовзі розвідники повернулись, тягну чи на перекладині величезний кетяг винограду, цілу Лозу.
– Що там за земля? – запитав народ.
І десять з найдостойніших сказали: “Так, та земля стікає молоком та медом, ось тільки люди сильніші за нас з вами.
Вони знищать усіх, якщо підемо туди”.
І тільки двоє з дванадцяти сказали: “Ті люди зовсім не страшні, тому що з нами Бог, і Він хоче, щоб ми жили в тій землі обітованій. Він так хоче!”
Ось ці пілігрими чомусь нагадують мені двох серед більшості. У них відчужений вигляд.
– Є запитання до тебе, мій супутнику. Чому ти кажеш, що це стара казка? Адже це зовсім не казка, а бувальщина! У Біблії про це ціла розповідь, є багато коментарів. Там, як на полицях, усе розкладено.
– На полицях? Тоді скажи мені – ось для цієї людної ріки, для всіх них – ця бувальщина хіба не казка?
Після його запитання з-за хмар раптом з’явилося сонце і надіслало жовтогарячі промені свого погляду всім-усім, – довгоочікуване.
– Ось і потепліло, – промовив казкар. – Мабуть, пора в ... Майбутнє?
– Пора! – погодився я.
І точно: захвилювались бокові колони, і піонери, ветерани, і ці пілігрими рушили в саму гущу потоку.
– Цікаво, – запитав, ідучи поряд, юнак-пілігрим, – який кінцевий результат нашої парадної подорожі?
– Так, – посміхнувся мій казкар, і додав: – Не завадило б ще знати, чи є тут хоча б один, хто думає про Бога?
Жовтогарячий юнак здивовано запитав:
– Але як не думати про дихання наше? Тобто про Бога?
Адже кожний з цих мільйонів, кожний бажає жити в землі обітованій... Потепліло... Пора!
Після цих слів навіть я знітився. Чи він підслухав бувальщину мого казкаря? Однак обличчя знайомого Незнайомця сяяло, як оте сонце, – весняно-весняно!
Прикметно, – першотравневий парад у своїй ході закінчився саме помаранчевим “острівцем”. І згадалося: “Останні будуть першими”.


Ukraine (Ukrainian: Україна, Ukrayina, /ukra’jina/) is a country in Eastern Europe. It borders Russia to the northeast, Belarus to the north, Poland, Slovakia and Hungary to the west, Romania and Moldova to the southwest and the Black Sea to the south. The territory of present-day Ukraine was a key centre of East Slavic culture in the Middle Ages, before being divided between a variety of powers, notably Russia, Poland, Lithuania, Austria, Romania and the Ottoman Empire. A brief period of independence following the Russian Revolution of 1917 was ended by Ukraine's absorption into the Soviet Union and the republic's present borders were only established in 1954. It became independent once more following the fall of the Soviet Union in 1991.