Надія Марчук (поетеса з Чернігівщини)
Головна сторінка
Зміст - № 1 (15) '06
Зміст - № 4 (14) '05
Зміст - № 3 (13) '05
Про нас
Передплата
Наші координати
Обмін посиланнями
www.ukrlegenda.org
Українські легенди



Українська література











































Поетичний лет



Надія МарчукНадія Марчук

Кожен вірш поетеси з Чернігівщини – то оригінальна авторська версія, здогад щодо тієї чи іншої особливості буття. Заримована філософія чи поезія думки – так коротко можна охарактеризувати твори авторки.

Версії

***

В людини є два приводи, щоб жити:
Любов і ненависть.
Але любов сильніш!
Її, звичайно, можна загубити,
Зневажити, продати десь за гріш…
Але любов’ю
          можна воскресити,
А ненавистю
          ти не воскресиш…
                                                          8.02.1995


***


Я пам’ятаю лиш одне тепер –
Що ти для мене не існуєш, вмер.
Але чому іще мені буває –
Я пам’ятаю, що тебе кохаю?
                                                          8.02.1995

 

У бабусі

Прохопиться пташка піснею,
А віконце – сонячним променем.
Дитина знайде тепло, як Істину,
Десь там на печі, під комином.
Бабуся хутко покличе снідати
Борщем з молодої капусти…
І видасться світ таким незвіданим,
І наче – не зовсім безглуздим.
                                                          19.09.1995

 

Вишня

Душа зчорніла деревом без цвіту,
Гілки схилялись низько до землі.
Я так просила допомоги в вітру,
Та й він знесилів в ранішній імлі.
                              І не піднять гілок мені угору
                              Засохнуть, ти іще й зрубаєш їх.
                              Бувають люди, що приносять горе,
                              Бувають весни, що приносять сніг.
Ти спалиш вишню, щоб зігріти хату,
І мовчки я віддам тобі тепло…
Бувають люди, створені кохати
І з полум’я народжуватись знов!
                                                          3.03.1996

 

Прохання

Залишайся зі мною! Я знаю,
Що в очах і долонях твоїх –
Те, що жінку чекало й чекає
Від початку життя на Землі.
Моя доля, мій присуд, мій вирок
Там, в очах твоїх сяє на дні.
“Залишайся!” – я завжди просила
Від початку життя на Землі.
О, не треба на іншу дивитись!
Ми однакові з нею, повір.
Бо й вона попросила б лишитись
До кінця існування Землі.
                                                          27.03.1996

 

***

Лиш залишки слів у мені.
Я винна у чомусь? Не знаю.
Життя промина, як вві сні,
І я його… не пам’ятаю.
Було щось важливим колись,
В душі щось горіло й боліло,
А зараз – мов висохлий лист
І дух мій, і розум, і тіло.
Ніщо не повториться знов…
О, як же буває нам гірко,
Коли вже й остання любов
Згорає й зникає, мов зірка.
                                                          Осінь 1996

 

Майже

Заходило сонце за гори,
І поле червоним цвіло…
Але то було вчора –
Майже, як не було.
                                   Сприймала гіркі докори,
                                   Нестерпно під серцем пекло,
                                   Але то було вчора –
                                   Майже, як не було…
Ще повернеться правда
Прохолодою в груди,
Але то буде завтра –
Майже, як і не буде?
                                                          18.05.1997