Георгій Люлько - Нове пришестя України
Головна сторінка
Зміст - № 1 (15) '06
Зміст - № 4 (14) '05
Зміст - № 3 (13) '05
Про нас
Передплата
Наші координати
Обмін посиланнями
www.ukrlegenda.org
Українські легенди



Українська література














































Поетичний лет



Георгій ЛюлькоГеоргій Люлько

Народжений на многотрудній і розмаїто чудесній Павлоградщині, котрій щиро вірний і понині. Залюблений у рідне слово: і леліє його, і має ним, і гордий тим, що українець. Автор багатьох збірок поезій, головний редактор Павлоградського письменницького дому «Дивосвіт».

Нове пришестя України

Думка

Слова материнського, лілейного
Я ніколи вже не відлюблю.
Мові окупанта, мові Леніна
Не молитимуся, не вклонюсь.
З Батьківщиною я стану на розмову:
Відчуваю заповітну мить.
І глибинно так, по-степовому
Далеч продзвенить.
Продзвенить вона мені веселиками,
Нив небесних сонячним кольє.
Перев’є моє життя веселками
В рідну думу душу переллє.
1955–1962 рр.

 


Предтечі

Революціє кольорів
революціє усмішок
революціє доброзичливості
революціє справедливості
революціє соборності
революціє пісень
революціє українськості
української України
ми так чекали на тебе
сподіваюся
ми наближали тебе

 


Справдиться

Це буде. Так! Не само,
Та справдиться Богоданне.
Ми скинем кремлівське ярмо,
Розірвем московські кайдани.
Це буде! Мільйони душ,
Сердець українських змагаються!
..За тисячу років?... Діждусь!
У мріях хоча б! Дочекаюся.
Це буде. Не УРСР.
Не московиння.
А буде! Бо понад усе
Для нас Україна.
1956–1961 рр.

 

В куфайці, в кирзяках

Поезія прийшла до мене,
в куфайці,
в кирзяках.
– Померла я від голоду
у сорок сьомому...
Я твоя суджена, –
сказала.
Відтак розтала,
наче й не було її,
а я заплакав.
1973 р.

 

Шлях

Бреду я полями, де царство мов.
Кривава ріка вже зіниць дістає.
Сховалося небо. Не омофор.
На рідній землі голодомор.
...............................................
Наш битий, розбитий, розтерзаний шлях!
Розстріляне сонце конає в житах.

 

Перечитуючи Тодося Осьмачку

Чути дзвін кайданів... Північ... Каламуть.
Михайла Драй-Хмару на каторгу ведуть.
Книжки заповітної в хворім серці карб.
В ній рядки безсмертні – у сузір’ях скарб.
На вістрях багнетів мертві села скрізь.
Всенька Україна в оточенні заліз.
Чути пісню в подзвін крізь кайданів гудь...
Вже й Василя Стуса на каторгу ведуть.

 

1947 рік

Де зарізане хлоп’ятко,
У нагих своїх полях,
Полягали рано спати
Сонце, став, калина й птах.
Сплять, здається, безпробудно,
Тільки неба світлий неф.
А прокинуться – не буде
Ні тебе, ані мене.