Гаврило Прокопенко - Будь сином волі. "Свічадо" ("Swichado") - літературний альманах українських авторів.
Головна сторінка
Зміст - № 1 (15) '06
Зміст - № 4 (14) '05
Зміст - № 3 (13) '05
Про нас
Передплата
Наші координати
Обмін посиланнями
www.ukrlegenda.org
Українські легенди





Українська література

Спадщина



Прокопенко ГаврилоГаврило Прокопенко

Дніпропетровщина (с. Жданівка Магдалин івського району) - батьківщина запального й глибоко відданого рідній землі, рідному слову мужнього поета. На довгому життєвому шляху (1922-2004) встиг багато - учасник бойових дій другої світової війни, кадровий офіцер, учитель. Друкуватися в журналах, колективних збірниках, антологіях почав з 1944 р. Видав збірки поезій "Соняч- ний вітер", "Лампа на підвіконні", "Кресало". Був одним із авторів Народної книги-меморіалу "33-й: голод". Член НСПУ.

Будь сином волі

Величальна

Вам, фантазери, мрійники,
Лицарі, вседержителі,
Поступу благодійники,
Істин і доль вершителі.
Вам, що крізь ночі безвісти
Білими Магелланами,
Бростями березневости,
Воями незахланними
Линете в ранки-просині
І несете в екстазі
Мрію – надію розуму,
Мрію – єство фантазії.
Вам, казкарі-химерники,
Вимислу реалісти,
Бернси, Шевченки, Бердники,
Лірники, бандуристи.
Вам, кими світ прозориться,
Наче вулканна лава,
Вам, кими й смерть побореться,
Слава!
Навіки слава!

 

Українська мова

О мово пісенна моя,
Велична, дзвінка і правдива!
Довіку носитиму я
У вдячній душі твоє диво.
Ти змалку шептала мені
Казки і легенди чудові,
Співала веснянки-пісні,
Навчала кохатись у слові.
В буремно-розвихрений світ
Ти двері мені відчинила,
Щоб міг я над хмари злетіть,
Дала мені мрії, мов крила.
Блукань і розлуки літа
Не вбили ті мрії пророчі:
В мені твоя дума свята,
Мов грім серед степу, гуркоче.
Бринить твоя пісня жива,
Як тирса шовкова, духмяна,
Твої мелодійні слова
Звучать, наче струни Бояна.
Без тебе й сади не цвітуть,
Без тебе німують діброви,
І слова любові не чуть
Без тебе, задумлива мово!
Без тебе не жити мені,
Бо серце в полон ти забрала:
Ні муки, ні смерть не страшні,
Аби тільки ти не вмирала.
Нехай же довіку буя
Твій голос натхненний і милий,
Омріяна мово моя,
Прекрасна, могутня і сміла!

 

Відступникові

Чого ти цураєшся рідного слова?
Навіщо потворно ламаєш язик?
Навіщо ти кривдиш розковану мову,
Ту мову, до котрої змалечку звик?
Хіба над твоєю колискою мати
В задумі ясній не співала “котка”?
Чи батьківський край не рясний, не багатий?
Чи застує сонце недоля гірка?
Чи, може, народ твій не гідний поваги,
Бо скнів у ярмі та годив батогу?..
Так ось імена – як знамена відваги:
Лук’яненко.
Стус.
Наливайко.
Богун.
Шевченко!..
Над шляхом його многотрудним
Палає всесвітньої слави зоря,
А ти не спромігся у серці облуднім
Сховати десяток рядків “Кобзаря”.
Збагни, коли можеш: адже я не кличу,
Щоб ти замикався між стіни тісні,
Або опинився в минулім сторіччі,
Загрузши в обмежено-темному, – ні!
Горнись до сусідів (у нас їх багато),
Повчись, коли треба, при братній свічі,
Та в батькову душу не плюй, ренегате,
І неньчине серце у бруд не топчи!