Павло Кононенко - Не треба слів. Спадщина.
Головна сторінка
Зміст - № 1 (15) '06
Зміст - № 4 (14) '05
Зміст - № 3 (13) '05
Про нас
Передплата
Наші координати
Обмін посиланнями
www.ukrlegenda.org
Українські легенди





Українська література

Спадщина



Павло КононенкоПавло Кононенко

Павло Кононенко (1900–1971) належить до еліти професійних письменник ів. Навчався в Літературному інституті ім. Горького. Почав друкуватися ще в 1927 р., до 1933 р. встиг видати три поетичні збірки, а потім ГУЛАГи і 27 років забуття. Після реабілітації пише романи “Гостра могила”, “Гомін у хащі”, видає поетичні збірки “Незабутнє” і “Заради щастя”. Пристрасний оратор, він палко захищав високу поезію і рідне слово. Любив і підтримував молодь.

Не треба слів

Щирість

Давно в житті я над усе люблю
Все те, що людяністю звуть в людині.
І хоч приходять інколи хвилинні
Захоплення, і я їх блиск ловлю,
І радість, може, в смуток переллю,
Ридатиму з кохання, та в краплині,
В маленькім прояві, у цяточці єдиній
Нещирості ніколи не стерплю.
У людяності правду я знайшов,
Вона мене в тайзі сибірській гріла,
Бо в ній були і приязнь, і любов...
Облесливість, омана знавісніла
Слова вкриває, ніби та іржа:
Душі моїй вона завжди чужа.

1956

 

Моя любов

Завжди свій край, як матір, я любив
(В житті не знав ріднішої істоти).
Ніколи не ділив на “за” і “проти”
Своїх чуттів, що тільки ними жив.
В своїм житті немало бачив див,
Але повсюди, на усіх широтах
Мені ввижались Золоті Ворота
Й Дніпра широкий, голубий розлив.
Не зборки на козацькій опанчі,
І не фестони на старих будівлях
Вели мене до сивого Путивля,
Де плакала за Ігорем вночі
Подружній долі вірна Ярославна,
А тільки краю будучина славна.

1960

 

Радість

Хай глухне ніч, а я не сплю,
я кожну мить життя ловлю...
І в слові знайденім буя
Надія здійснена моя...
Від мук до радощів іду,
Думок звіряючи ходу.
і тільки думка ожива –
Їй посміхаються слова.
Оживши, образ-силует
Вплітається в лункий сонет,
І біль недоспаних ночей
Зника з запалених очей...
Нехай пливе імлиста ніч,
Нехай змовкає тиха річ,
А я в неспокої не сплю
І кожну мить життя ловлю.

1961

 

Відданість

Зором чистим ти душу мою
Зогріваєш бентежно і мило,
Наче сонце в безлистім гаю,
Де я поруч з тобою стою,
Ллє проміння на вільху похилу.
І здається від того мені,
Що повсюди і разом зі мною
Ти жила в моїм серці на дні
І раділа мені, як весні,
Наливаючи груди снагою...
Ні глибокі сибірські сніги,
Ні колючої хвищі буруни,
Ні підступно-верткі вороги
Не зламали моєї снаги,
Що дзвеніла, як вірності струни.
Бо безсила наклепницька мла
Затуманити правду, що нею
В ті часи вся країна жила...
Ти ж для мене найближча була,
Ти злилася з моєю душею.
Зором вірності душу мою
Ти сердечно на відстані гріла.
І любов непідкупну свою,
Наче прапор в нерівнім бою,
Зберегти від зневіри зуміла.

1957

* * *

Не треба слів. Нехай вони німіють.
Хоч слово міцно зв’язане з життям,
Але слова ніколи не зуміють
Сказать того, що дано почуттям.
На березі, отут у тихім шумі,
Посидьмо, серце, мрійливо, без слів.
Сьогодні я в зворушливій задумі
Порушить тишу щастя б не хотів.

1956


Ukraine (Ukrainian: Україна, Ukrayina, /ukra’jina/) is a country in Eastern Europe. It borders Russia to the northeast, Belarus to the north, Poland, Slovakia and Hungary to the west, Romania and Moldova to the southwest and the Black Sea to the south. The territory of present-day Ukraine was a key centre of East Slavic culture in the Middle Ages, before being divided between a variety of powers, notably Russia, Poland, Lithuania, Austria, Romania and the Ottoman Empire. A brief period of independence following the Russian Revolution of 1917 was ended by Ukraine's absorption into the Soviet Union and the republic's present borders were only established in 1954. It became independent once more following the fall of the Soviet Union in 1991.