Гроза
Гроза — за народними уявленнями сприймалася в образі бога Перуна, який женеться за нечистою силою. Щоб грім не вдарив та щоб відігнати страх від людини, під час бурі й грози запалюють громничні (стрітенські) свічки, а комини затикають, аби до хати не потрапили злі сили. А щоб дідьки не вскочили через двері, за поріг викидали навхрест складені коцюбу та вилошник.
Відвертати грозу заклинаннями вважалося великим гріхом. Адже грім та блискавка Перуна знищують нечисту силу та перешкоджають їхнім чарам, а тому вони є щасливим знаменням. Хвороби також визнавалися дією нечистої сили, і їх проганяли «громовими стрілами»; вода, у яку кинуті «громові стріли», використовувалася для обливання хворих. Шумливу грозу предки порівнювали з людиною у нетверезому стані, яка схильна до сварок, лайок і бійок. Так і боги з демонами, що перебувають у хмарах, стають п'яними від небесного напою та віддаються буйствам і бурхливим битвам. Дощ вважався божественним напоєм для Матері-Землі, як для людини мед, пиво, вино.
"Перед грозою" - 1906
Миколай Пимоненко
Полотно, олія. 116,5 х 160,3
Національний художній музей України, Київ
Грім
Грім — за народними уявленнями, посланець бога-громовика, а значить неба й вогню. Разом із блискавицею — наймогутніша божественна сила. Громовеня — маленький грім, ніби дитина Грому. Предки порівнювали громові хмари з биками й коровами, а блискавки — з гострими зубами дракона, який полює за нечистою силою. Перший грім навесні має цілющу силу, тому коли вперше гримить, притуляються до дерева (дуба), щоб спина не боліла до нового грому в наступному році. У народі 2 серпня / 20 липня називають громовим святом. Саме в цей час безліч злих духів зносять на ниви та поля чорні хмари. У боротьбі за врожай громовержець блискавицями відчайдушно розсікає їх: як змахне вогняною палицею — блисне, як ударить по чортові — то гримить. Грім — то рухається по небу колісниця Перуна. Грім — то летять сини Перуна разом зі своїм батьком- громовержцем, розбиваючи важкими кувалдами хмари. «Буде нас Господь громовим огнем карати. Да за тучами громовими сонечко не сходить», — кажуть у народі. У троїцькій обрядовій пісні співається: Туча з Громом домовилися: «Підем, Грім, погуляємо з тобою!»
Щоб уберегтися від грому, здійснювали попереджувальні магічні дії. На Стрітення освячували спеціальну «громничку» — свічку, яку зберігали на покуті. Під дах хати вішали букетики квітів або віночки, сплетені у свято Божого Тіла; під стріху затикали також кропиву, горіх, різдвяну солому і т. ін. Убезпечували від грому шкаралупи пасхальних яєць і кістки освяченого кабанчика: їх зав'язували у вузлик і зберігали під дахом, а також закопували у полі, городі, саду. Щоб не боятися грому, радили їсти запліснілий хліб або хліб, який гризли миші, їсти крихти хліба з ножа; їсти бруньки верби, квітки жита і т. ін.; дітям підпалювали хрестообразно волосся на голові, ламали над головою дитини дві спечені разом буханки, давали цілувати хлібну лопату.
Головним засобом захисту від грому вважалося вшанування свят і «громових» днів: всі четверги між Великоднем і Вознесінням, декілька днів у пору жнив («Вогненна Марія» та ін.), день Іллі тощо, коли заборонялася всяка робота, особливо на полі та прядиво.
"Перед грозою" (етюд) - початок 1900-х
Микола Пимоненко
Картон, олія. 16,3 х 22,3
Національний художній музей України, Київ
Громове дерево
Громове дерево — дерево, вражене блискавкою і тому наділене магічними властивостями. Такими деревами найчастіше вважали дуб, сосну, березу, інколи осику. У болгар розколоте дерево називають проклятим або диявольським, покараним Богом. Громове дерево (громобий) не можна використовувати для будівництва, бо воно притягує грім. У деяких місцевостях його пускали тільки на дрова. На Рівненщині вірили, що в ньому живе нечистий дух і Бог хоче його добити. Однак у Білорусі існує інше уявлення, що розбитого блискавкою дерева чорти бояться, «як свенцоной води». Гілку або тріску громового дерева засовували у кротову нірку, аби знищити цю тваринку. Тріску цього дерева гризли, щоб зуби були міцні, «як грім» (Чернігівщина). На Житомирщині вірили, що у стовбурі громового дерева є «вогненна свічка», якою лікують усяку хворобу. Тріски цього дерева варили у воді, щоб у людини пройшов страх. Шматок громового дерева брали на війну. На Рівненщині казали: «Візьми те дерево, що грім побив, зроби хрестик; носи, коли ідеш на фронт». Трісочки цього дерева закопували у землю, щоб не було бур'янів, і клали у хаті від клопів.
«Жнива» 1882, Орловський Володимир
Громові стріли
Громові стріли (Перунові стріли) — грубі продовгуваті камені з отвором посередині, що, за повір'ями, падають із хмар під час грози на всяку нечисту силу. Вони заходять глибоко в землю, а через три або сім років повертаються на її поверхню. Предки були переконані, що на згарищі, яке утворилося після удару блискавки, і взагалі після грози можна знайти громову стрілу. Їй приписувалися магічні (ними чарівниці відвертали грозу і пожежі) та лікувальні властивості. Наприклад, якщо хворому на задавку (ангіну) дати напитися води, перелитої крізь такий камінь, йому полегшає. Громову стрілку радили носити при собі як засіб від пропасниці. При болях застудного характеру («кольках») нашкрібали порошку зі «стрілки» і натирали ним болючі місця.
Вважалося, що громові стріли бувають двох видів: від вогненних виникають пожежі, а камінні або чавунні вбивають людей, розтрощують дерева. На випадок грози старалися запастися ладаном, яким посипали вугілля у печі або розжарену сковорідку, тому що «чорт ладану боїться».
Майже повсюдно як оберіг на хвіртці або на хатніх дверях прибивали залізну скобу або підкову, щоб хвороба не входила в хату. А українці Карпат біля входу до гражди вішали пробитий наскрізь посередині камінь (цей отвір, мовляв, від того, що «через камінь веселка воду пила»). Взагалі отворові круглої форми надавався особливий зміст. У ньому вбачали символ Сонця, запоруку всього доброго і радісного, як то веселка-райдуга, що пробилася крізь камінь попити водички.
"Перед грозою" (1930-ті роки), Фотій Красицький
Розмір: 30 х 40 см
Полотно на фанері, олія
Лебединський міський художній музей
Джерло - "Українська міфологія", 2015
Повернутися до розділу "Статті"
[ нагору ]