Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Fri, 17 Nov 2017, 19:45
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиНароджена вдруге

Наше село дуже давнє. По-різному його називають: дехто — Кінськими Роздорами, а більшість — Кінськими Роздьорами. Хто знав, яка із цих назв правильніша... І про ту, і про іншу всякі балачки ходять.

Кажуть, що слободи почали тут заводитися за цариці Катерини. В одній із них за кілька верст звідси, понад Маріупольським шляхом, стояв постоєм гусарський полк. Ще й досі та слобода називається Гусаркою. Так ото, було, відпустять солдати своїх коней у степ на пашу, а вони візьмуть та приб’ються аж у нашу балку, до Кінської. А тутечки, дивись, і дикі коні саме прийшли на водопій. їх тоді водилося достобіса!.. То як зведуться свійські й дикі жеребці, як почнуть іржати та кусатися, так шерсть цілими клаптями вгору летить. У диких вона, кажуть, була довга, як овеча вовна. Не мирилися, значить, на цій землі коні між собою. Від того, буцімто, й село назвали Кінськими Роздорами.

Ну, а Кінські Роздьори — так це начебто через те, що якраз отут Кінська надвоє розійшлася-розділилася: на Мокру і Суху. Може, воно й правда, та тільки старики все було розповідають, що наша річка ніколи не «роздиралася». Давно-давно колись вона мала одне русло і текла тим річищем, яке тепер звемо Сухою. А Мокра Кінська побігла степовою балкою вже за пам’яті прадідів. І побігла не сама собою, а по людській волі. Ось як це сталося.

Осіли у вільних таврійських степах полтавці, чернігівці, стародубці та всякі інші переселенці. Почали господарювати, розживатися. А поряд із ними, туди геть ближче до Азовського моря, кочували ординці. Не сподобалося бусурманам таке сусідство, і вирішили вони християнам чим-небудь напакостити. Довго думали-метикували, що б його утворить. І придумали! Взяли сто тюків вовни і забили нею джерела Кінської. Як забили, враз річка й обміліла, а незабаром і зовсім висохла.

Стала рослина в городах в’янути; стали садки пропадати. Всякий звір в інші краї змандрував, риба загинула. Піднялися суховії — і вся округа перетворилася в пустелю... Голодна скотина реве несамовито, собаки виють, як на погибель, у небі гайвороння клубочиться. Люди ж бідкались-бідкались, а тоді бачать, що лиха година, що видима смерть наступає,— і почали кидати насиджені місця. Поскладали на вози сякі-такі пожитки та й подалися до Дніпровських плавнів.

Сунуть валки степом, а над ними курява хмарою! Діти плачуть, води просять. Жінки тужать, а чоловіки спересердя по сухих будяках батогами цьвохкають. Коли це гульк — назустріч, із боку Оріхова, якийсь вершник скаче! Підбіг ближче, дивляться передні — запорожець. І не простий козак, а богатир: плечі в аршин, руки як у доброго коваля, вуса по півметра. Кінь під ним басує ясний, мов жар-птиця: грива, хвіст і копита золоті, а з очей іскри так і сиплються, так і сиплються.

— Куди це ви, люди добрі, валуєте? Яка вас біда жене і чому ви такі заплакані? — питає козарлюга.

— Отак і отак, — відповідають переселенці. Та взяли все чисто й розказали богатиреві.

— Це’— каже запорожець,— іще не велика рахуба! Це таке діло, що й поправити можна... То вам татарва капості наробила.

— А як ти його поправиш? — обізвався дядько з гурту. Козак нічого не відповів, тільки пильно-пильно обдивився людей, побачив біля одного воза молодицю з маленькою дитиною на руках і покликав:

— А йди-но сюди, чорноброва!

Молодиця підійшла. Дитятко плаче, випинається.

— Хто це в тебе, козак чи дівка? — усміхнувся богатир.

— Хлопчик, — відказує жінка.

— Ага! Оце й добре,— каже запорожець.— Давай його сюди, він мені й усім вам допоможе. Я з ним поїду ваше лихо побивать. А як поб’ю, поверну твого козака живого-здорового...

— Ой боже ж мій! — заголосила молодиця. — Як же це так?! Куди ти з ним поїдеш? Не дам, не дам!..

Тоді люди почали благати, упрошувати матір:

— Дай йому хлопця! У запорожців слово тверде... Поверне він тобі сина, ось побачиш. Порятуй нас, порятуй!..

Насилу ублагали. Подала жінка богатиреві дитя, він узяв його обережненько та й каже:

— Звертайте отуди он, до сухого берега Кінської, і там ждіть мене з дитиною. Я не забарюся.

Сказав це богатир і майнув у степ, як вітер. Біг, біг і добіг аж до Чумацької могили. Тільки вскочив у видолинок — а дитинча враз і замовкло.

— Тпр-р-р-у! — спинив козак скакуна.— Бий отут, товаришу!

Вдарив кінь золотим копитом у землю один раз, потім другий, третій — і забили могутні джерела чистої-пречистої та доброї-предоброї води. І потекла вона степовою балкою на північ, а біля нашого села по ліву руку в пересохлу Кінську впала. Ожила річка, забурунилася!.. Уже й до переселенського табору добігає, а разом із нею по березі запорожець скаче. Підлетів до молодиці, віддав дитину, скинув перед громадою шапку, поклонивсь і подався на Січ — тільки його й бачили... Не встигли йому й подякувати.

Отак народилася Кінська вдруге. Повернулися радісні люди на свої подворища та й стали хазяїнувати, як і раніше. Новий рукав річки Мокрою Кінською назвали, а старий так Сухою і залишився. Незабаром у степу наші фортеці стали, а в тих фортецях — солдати з гарматами. Відтоді бусурмани вже не наважувалися творити зло... Той же богатир, що врятував цілий край від напасті, більше ніде не об’являвся. Тільки пам’ять про нього лишилася...




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org