Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Fri, 22 Sep 2017, 23:37
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиНародний месник

Було, як ідеш колись — ще до затоплення наших плавнів, низовою дорогою з Больбатової на хутір Червоне Побережжя, то десь на півдорозі минаєш урочище Поштове. Це якраз там, де тепер перша водокачка Північно-Рогачицької зрошувальної системи стоїть. Так ось що старі люди про те урочище розказують...

Давним-давно колись проходив тут битий шлях із Криму до Нікопольської переправи, а на північ від того шляху, понад річкою Кінською і широкими лиманами, стояв дрімучий ліс. І жив у тому лісі зі своїми товаришами мужній бунтар по імені Кузьма. Всі навколишні поміщики боялися того лісового чоловіка, як вогню. А найдужче боявся його благовіщенський пан Іваненко.

Були в Кузьми з Іваненком особливі рахунки, бо з панської ласки він ще юнаком аж на сибірську каторгу потрапив. Багато років мучився кріпак у Сибіру, а тоді втік якось, повернувся в рідний край, зібрав собі, як той Кармелюк, ватагу покривджених панами відчаяк і став мстити за народні сльози.

Далеко пішла слава про Кузьму та його хлопців. Бідні люди за них Богу молилися, а багаті — проклинали. Знали про месників і чумаки, які тут щороку в Крим і з Криму проходили. Як поверталися було чумацькі валки додому, то обов’язково зупинялися біля Кузьминого знамена. Знамено — це така висока дерев’яна тичка з прив’язаним угорі кінським хвостом: щось на зразок запорозького бунчука. Виставляв його Кузьма посеред шляху, а біля нього простилав широкий полотняний рушник. Чумаки добре розуміли, що все те означає, і з кожного воза сипали на рушник по жмені солі. А тоді вже рушали далі.

Одного разу поставили братчики знамено, засіли при дорозі в лозах та й ждуть чумаків, що от-от мали показатися з боку Гайманової могили. Коли це бачать: якась карета вигулькнула і швидко до них наближається. Насторожилися хлопці: якщо пан, то провчити треба!

Карета — все ближче й ближче... Дивляться Кузьмині товариші: ні, це не пан... А хто ж?

Під’їхав незнайомець до знамена, зупинився та й каже сам собі:

— Що воно за чортовиння?...

— Ні, добродію, це не чортовиння!.. Це знамено отамана Кузьми! — голосно промовив один із братчиків, вискочивши на дорогу і вхопивши коня за поводи.

— Чого тобі треба, голодранцю?! Що ти за чоловік? Геть з дороги: губернаторська пошта їде! — сердито закричав подорожній.

— А-а... губернаторська пошта?..— обізвався з кущів Кузьма.— Ну, то це вона нам призначена...

Схопили хлопці переляканого на смерть поштаря, відібрали в нього грамоту з печатками і подали її отаманові. Той обережно розгорнув, щоб печатки не попсувати, прочитав (читати на каторзі навчився), а тоді як гукне:

— Хлопці, братчики мої! Воля! Царський указ про скасування кріпаччини!..

— Та невже?! Оце так-так! — загомоніли Кузьмині товариші, втираючи сльози від радості. Зрадів навіть отетерілий поштар та й каже:

— Ну, то давайте, я цей указ панові Іваненку мерщій повезу!

— Е, ні, чоловіче добрий! Повезу панові цю грамоту я... Ану знімай свій мундир, а тобі мої хлопці якусь лахматину позичать. Зачекай мене, я не забарюся. Вчасно в свою губернію повернешся, — відповів Кузьма.

Переодягся отаман у казенний мундир, сховав за пояс пістоля, наказав своїм побратимам що треба і подався поштовою каретою до Іваненка в маєток. Приїхав, знайшов пана в покоях, віддав йому грамоту та й каже:

— Пан губернатор звеліли негайно мужикам прочитати.

— Добре,— каже поміщик,— прочитаю... Можеш, голубчику, не турбуватися і спокійно повертатися в губернію.

— Ні, проклятий мучителю! Знаю я тебе... Заховаєш грамоту, мовби й не було її. Скликай людей і читай зараз же, бо тут тобі й амінь! — прошепотів Кузьма Іваненкові грізно на вухо і показав оком на пістоля під полою.

Здогадався пан, хто перед ним. Звелів усіх кріпаків своїх скликати й прочитати їм царський указ. А як прочитали, Кузьма миттю вскочив у карету — та тільки його й бачили! Оговтались пан і його посіпаки, та вже було пізно... З того дня і пропала кріпаччина у нашому краї.

Ото такий був, розказують, Кузьма! Яка його подальша доля, ніхто не знає... Бідні люди ще довго згадували свого оборонця, і найбільший лиман у благовіщенських плавнях назвали Кузьминським, а те місце, де поштаря було затримано,— Поштовим.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Оборонці покривджених.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org