Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Sun, 20 Aug 2017, 22:14
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиСавур-могила

На Савур-могилі колись жив ватаг Сава і тримав шайку розбишак таких, як і сам. Жили розбійники в землянках або куренях. Курені їхні були побіля могили, бо й досі лишаються тут глибокі ями.

Біля могили, якраз над великим чумацьким шляхом, що зветься Ростовською дорогою, стояло ратище. Було, як нічого їсти сердегам, то вони винесуть повсть або ряденце, простелять біля ратища і покладуть на ряденце все те, що в них останнє лишилось і чого треба: чи там риби, сухарів, хліба, пшона, солі, цибулі або там чого іншого,— і виглядають чумаків.

Проїздять мимо чумаки, подивляться на рядно, то вже й знають, яку подать їм треба давати. Той висипле сухарів, той солі, той риби — і їдуть собі з Богом. А як же котрий чумак не догадається, а більше того що не захоче дати, то його грабували, а непокірний, то й били. Було всього. На простого чоловіка було ніколи не кидались, а панам, кажуть, доставалось...

...Одного разу їхали Ростовською дорогою погонці, що доставляли провізію для війська, котре стояло біля Азовського моря. Тоді француз воював, чи що... їхали з хурою. Везли там то сухарі, то крупи, то пшоно.

Переїхали Самар-річку, і стали їм траплятися понад шляхом байраки — такі ліски, значить. Заїхали вони від Самари днів за три-чотири вже далеко, і ніхто їх не чіпав. Стали вони доїжджати до Савур-могили, коли дивляться — що за притча! — в байрачку, що над шляхом, стоїть ратище, застромлене в землю, а біля ратища лежить хусточка. На хусточці посилано небагато солі, пшона пучка і ще там дещо.

Ніхто з погонців не знав, що то воно за знак. Один узяв вийняв ратище із землі та й швиргонув його геть-геть од дороги. Хусточки ж не займали, бо боялися: думали, що то чаклунство яке.

Тільки стали від’їжджати від того місця, де було ратище, коли це з лісу — бух! бух! бух! Так і повалило три воли у валці.

В одного погонця був хлопець літ там сімнадцяти, чи що, і він був такий з роду, що не на зло ріс, а на добро. От хлопець і каже:

— Добивайте вола того, котрий мучиться, поділіться, та зваримо кулешу.

Вони так і зробили: добили вола, поділили його, наварили кулешу з маханом 1 і давай їсти. Тільки що стали їсти, коли до них із лісу виходить три чоловіки. Один іде та кричить на все горло:

— Рятуйте, хто в бога вірує!

Погонці дивляться, коли в того, що кричить, очі так і повилазили і лише на жилах теліпаються, а інші два ведуть його під руки. То був сам Сава, котрий мав розбійників на Савур-могилі.

Прийшли ті люди до возів, а Сава й питається погонців:

— Чи не знайдеться між вами доброго чоловіка, котрий поробив би таке, щоб очі стали на своєму місці?

А товариші його й собі просять.

Погонці не знали, що їм і відповісти. Хлопець же лежав на возі і нікому не показувався. Батько його встав, пішов до воза і питає:

— Що їм відповісти? Хлопець і каже:

— Скажіть сліпому чоловікові, нехай нам доставить три воли, триста карбованців і ту рушницю, котрою убиті три воли.

Сказав погонич Саві, щоб доставив він усе те, що казав його син, а Сава й звелів принести рушницю. Показали рушницю хлопцеві, а він і каже:

— Це не вона. Принесли другу.

— І це,— каже, — не вона.

Саві дуже не хотілося давати свою рушницю, та треба, бо очі миліші. От він послав забрати рушницю, гроші й три воли. Хлопець подивився на рушницю і каже:

— Оце вона!

Забрав він ту рушницю, гроші й воли та й каже:

— Принесіть у казан води.

Товариші Савині принесли води і поставили на траві, біля хлопця. Хлопець узяв вирвав трави, зробив кропило, прочитав якусь молитву, що ніхто її не розібрав, покропив Саву, повдавлював йому очі в ямки і велів умитися водою із казана; а сам пішов та й заховався між возами.

Умився Сава, блимнув очима і став бачити. Дививсь-дививсь на погонців — ні, не бачить того, хто над ним насміявся; він тоді й давай питати. Погонці не показують йому хлопця. Коли це вийшов хлопець, а Сава зараз і пізнав його.

— Молод-молодець, ти високо літаєш,— каже Сава. Сказавши це, попрощався з погонцями і пішов на Савур-могилу, до котрої було гонів, може, десять. Одійшов ще геть-геть, став та й гукає:

— Ну, згадаєте ж ви мене! Посміялися ви наді мною — буде вам ще гірше!..

А хлопець і каже:

— Коли так, то не дійдеш ти до свого куреня і за три дні! — Сказавши це, він щось прочитав — і над Савою зробилась мов річка (воно річки не було, а Саві тільки так показувалось).

Давай тоді Сава з товаришами ту річку перебродити. Бредуть, бредуть та все й на однім місці. Поїхали погонці далі.

От через три дні вже відвезли все до війська, котре недалеко десь стояло, і вернулись знову на те місце, де варили куліш, біля Савур-могили. Дивляться — коли Сава з товаришами ходить на тім місці, де їх лишили погонці; штрикають паліччям у землю, мов у воду, і броду ніяк не знайдуть, щоб перейти на той бік

Погонці заходилися варити куліш. Сава подивився в той бік, де стояли погонці, і показалось йому, що то стоїть слобода. Прийшов він до них, а хлопець і каже:

— А що, посміявся над нами?! Якби були тут ще два твої товариші, що на Ведмідь-могилі та на Горілому Пні, то я б і тим очі повидовбував, щоб людей подорожніх не оббирали.

Став Сава просити прощення у погонців, а хлопець знову йому й каже:

— Іди, чоловіче, з богом! Пішов Сава на Савур-могилу.

Як поїхали погонці додому, то вже Сава більше не жив на Савур-могилі й покинув своє кишло. Покинули свої кишла і ті два ватажки, котрі жили на Ведмідь-могилі й Горілому Пні, бо ними завідував Сава.

-------

1 - Махан — м’ясо, найчастіше бараняче.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Понад шляхом чумацьким.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org