Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Wed, 20 Sep 2017, 01:43
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиЯк Ничипір Вільхівський скарб шукав

У 1847 році, як ще були просторі степи, а цих слобідок, що тепер понаселялись у Маріупольському повіті, зовсім не було,— стало заселятися село Домінтерова 1. Було туго на гроші — і всяк ходив на заробітки.

От одного разу домінтерівський чоловік, Ничипір Вільхівський, ішов із заробітків повз слобідку Мазуренкову 2 і зайшов у шинок.

За столом сидить старий дід та й обзивається до нього:

— Де це ти, Ничипоре, взявся?

Ничипір глянув — аж дід знайомий (бо де тільки того діда не було, скрізь ходив поміж людьми).

— Та,— каже, — ходив на заробітки.

— А живеш тепер де?

— Та поселився в слобідці Домінтеровій.

— Де ж та сама слобідка?

Ничипір і давай йому розказувати приміту, де слобода: то по урочищах, то по могилах. Дід тоді почухав чуб і каже:

— Еге, в добрім ти місці поселився... Це ж тобі на обіхід треба грошей, щоб завести господарство? Знаєш що?

— А що?

— Купи півкварти, то я вкажу тобі місце недалеко від слободи, де гроші візьмеш. Буде з тебе на худобу. (А дід той був ще з старих людей, що колись звалися запорожцями).

Ничипір думає собі: «Треба купити, бо й сам зайшов випить». До того ж і горілка тоді була вільна й дешева. Взяв і купив півкварти. Дід його й питає:

— Знаєш шлях на Стилу 3?

— Знаю.

— А взамітку тобі могилки, на котрих стоять кам’яні баби?

— Знаю.

— Ну, як минеш ті могилки, то зайдеш у лощину. Там будуть скрізь малі могилки, а між ними одна величенька. Зійди на неї якраз тоді, коли сонце буде заходити, стань посередині і дивись на свою тінь. Як замітиш свою тінь, то йди якраз до того місця, де вона кінчилась, а з місця пройдеш іще ступнів зо два, бо ти не такий заввишки чоловік, як були ті, що гроші клали. Там шукай каменя: укопана баба, а під нею чоловік і глечик золота. Візьмеш та й поживеш собі з богом. Я взяв би й сам ті гроші, так мені гріх, бо як закопували їх, то заклинали й присягалися, щоб не брати кожному порізно, а як до чого прийдеться, то всім. Звісно, тепер товариство вимерло або далеко бурлакує отак, як оце я, коли хто лишився. То показати другому, де гроші, не гріх.

От прийшов Ничипір додому, взяв паличку і пішов перед вечором на урочище, про котре казав дід. Увійшов у лощину, глянув — так, стоїть між малими могилками більша. Він зійшов посеред неї якраз тоді, коли саме сонце було при землі, й замітив тінь. Тоді пішов по тіні, де замітив, стоячи на могилі, відміряв ще ступнів зо два — коли якраз закопана кам’яна баба. Він обкопав її паличкою кругом, щоб знати місце, й пішов додому.

У Ничипора була хвороба — куряча сліпота: вдень бачить, а вночі ні. От прийшов він додому та й хвалиться жінці:

— Ну,— каже,— так і так. Чоловік указав гроші, а я й місце за примітою найшов... З ким би ж його піти викопать? Бо сам не подужаю баби витягти та й таки вночі нічого не бачу.

Жінка й каже:

— Поклич кума, та й підете вдвох.

Взяв Ничипір кума та й пішов. Прийшли. От копають та й копають і вже докопалися до кісток. Кум виліз та й сидить, а Ничипір з ями й каже:

— Ну, куме, коли до маслаків докопалися, то візьмемо й гроші.

Кум тоді знову вскочив і давай ритися й собі. Вліз і там чи рився, чи не рився — налапав він збоку глечик, вийняв його та й геть сам із ями.

— Ну,— каже,— Ничипоре, тут, мабуть, нема нічого, бо то маслаки, гляди, чи не з дохлої товаряки.

Ничипір саме зрадів та заходився глибше копати, а тут, як на те, кум збирається додому. Ничипір як не просив його підождати, а він:

— Не хочу,— каже. — Щось мені страшно, наче чуб дибом стає.

Взяв острах і Ничипора, виліз він із ями й каже:

— Ну, коли так, то доведи ж мене додому, бо я нічого не бачу.

Взяв кум лопату, а Ничипір ухопився за держак і пішли.

Вранці, на другий день, пішов Ничипір на те місце, де копали з кумом, — аж там тільки знак, звідки взято глек. Почухався Ничипір, потяг мерщій додому. Зайшов до кума і давай його просити, щоб дав йому хоч малу частину грошей.

— Що це ти? Які гроші?! — каже кум. — Я з тобою нікуди не ходив. Приснилось тобі, чи що? — А сам — мов трясця його трясе.

Пішов Ничипір до жінки і давай їй розказувать.

— Піди,— каже жінка,— до кума та ще раз попроси, а не віддасть, то пожалійся в зборню 1.

Пішов Ничипір і давай упрошувати кума. Відказав кум:

— Знать не знаю і відать не відаю.

Ничипір — в зборню. Призвали того кума. Стали його питати, а він давай божитися та присягатися.

— Ну,— кажуть, — брешеш! Признавайся! Почав він клястися:

— Хай мою душу чорти розшматують, коли я й бачив що, коли я й брав їх.

Діло це було восени, а весною кум, на прізвище Мартиненко, купив десь, буцімто набір, воли, купив у заброді риби і почав торгувати. Потім поїхав зимувати на Полтавщину, бо сам був полтакоць.

Минула зима, і ось пін знову йде в Домінтерову і везе три паровиці всякої там усячини: і свічок, і дьогтю, і мотузок, і там деякого іншого краму. Давай з тієї пори торгувати лавкою. Як розжився та й розжився! Та не пішло те багатство в руку. Як став умирати, як стала його трусити та нівечити нечиста сила — так куди вже він не їздив: і в святі гори, і в Київ, і в різні монастирі — ніяк не доїде! Уже кликав він і бабок, і розбабок, і знахарів-роззнахарів — нічого не помогло, бо він свою душу віддав чортам.

-------

1 - Домінтерова (Долинтареве) — село Маріупольського пов. Катеринославської губ. (тепер околиця м. Моспине Донецької обл.)

2 - Мазуренкова слобода, або Лідине, Олександрівського пов. Катери иославської губ. (тепер Волноваського р-ну Донецької обл.).

3 - С т и л а — грецьке село в колишньому Маріупольському пов.

4 - Зборня — сільська управа.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Заклятий скарб.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org