Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 12 Dec 2017, 06:28
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легендиДоля ватага Сагайдака

Років двадцять тому назад 1 ми їздили в Крим чумакувать. Поверталися вже додому і зупинилися пасти волів поблизу слободи Кінської 2. Розвели вогонь і стали варить куліш. Коли це підходить дід, ледве ноги переставляє. Білий, як місяць, червонощокий.

— Здорові були, чумаки!

— Здоров, діду!

— Звідки Бог несе?

— Із Криму.

— А живете де?

— У селі Вознесенці.

— Знаю... Охота ж вам чумакувать!.. Таким молодим та здоровим людям можна й без того б багатіть!..

— Як це так?

— Та так... Ви ж, бач, живете поблизу урочища Сагайдачного. Там стільки грошей, що не тільки для вас,— вистачило б на дві губернії!..

— Які ж це гроші?

— Сагайдакові... Ви чули про нього?

— Про Сагайдака багато розказують, а про гроші не знаємо.

— Так, у вас говорять, та ніхто так не знає Сагайдака, як я: не один рік жив я з ним у тому урочищі, що по імені його назване Сагайдачним. Ось уже сто двадцятий рік мені наступає,— вимерли всі січовики, та й мені вже близький кінець. Ви, молоді, про руйнування Січі нічого не знаєте, а це ж було на моїх очах...

Відібрала у нас Катерина землю, добро, гроші, військовії клейноди. Дещо прийшлося сховать у землю, та мало... Розбрелись козаки, хто куди трапив. Сумно стало: ніде не було вже тієї волі. Через те, було, не один козак і давав тягу по-старому в Запорожжя.

Так і ми з Сагайдаком. Залишили Січ і поселилися на Україні. Та ненадовго. Раз Сагайдак пригадав минуле і каже мені:

— Не звично козакові жить разом з бабами. Давай махнем до Дніпра.

— Добре! Махнем, — відповів я.

Сказали про це іншим, а тим і на руку ковінька. Зібралося нас душ сорок, посідлали коней і подалися степом.

Добре було тоді: їдеш, їдеш і рідко наткнешся на яке село, а ще рідше — на слободу. Один степ та й степ у травах високих...

Приїхали до Дніпра, пустили коней уплав і опинилися в лісі проти Хортиці. Нашвидкуруч зробили землянки і стали жить. Жили щось довгенько. Сагайдак був наш ватаг, давав усьому порядок, а ми ловили рибу, роз’їжджали кругом.

Раз подалися ми в Польщу. Тільки минули Київську губернію, як тут військо цариці й уловило нас вісім чоловік. Уловили й примушують приєднатися до війська. Думали-думали: що робить? Четверо не схотіли, дійшло діло до шабель. То їх узяли й повішали. Нас же чотирьох заплішили в козаки.

Так пройшов рік. Руське військо, дві тисячі чоловік,— подалося на Крим і нас узяли, щоб дорогу показували. Підійшли до Дніпра в тому місці, де тепер Кічкаський перевіз, і військо почало ладнать міст. Жалко мені стало Сагайдака: я знав, що його коша не поминуть. Од’їхав я трохи вбік од війська і пустив коня через Дніпро. Як уже був на середині річки, козаки по мені кілька разів стрельнули. Далеко було вже — не влучили...

Переплив я річку, вискочив на берег і подався чагарником до землянки Сагайдака. Під’їжджаю, коли дід дома, а з ним і запорожців чоловік десять возяться: хто біля сіток, хто коло рушниць. Я їм і кажу:

— Ей батьку, і ви, хлопці, скоріше втікайте: на тім боці москаль мости наводить — зайде й до вас.

Посхоплювалися всі, а Сагайдак і каже:

— Біжіть, хлопці, та приженіть скоріше дуба, а я тим часом тут управлюся.

Козаки швидко зникли. Старий Сагайдак ускочив у землянку, вийняв із скрині срібні й золоті таляри, висипав на дві шкури і поніс на Середню скелю. Труснув шкури — і пішли гроші між камінням. Він тоді виніс іще діжечку та відро з грошима і закопав біля скелі. Зібрався дід іти, кинувся до козаків, а тих уже й сліду нема... Убіг Сагайдак у землянку й заперся.

Тоді я сів на коня і поскакав до того місця, де військо вийде на берег, як переправиться. Сів біля криниці, вмочаю сухарі і їм. Стало військо виходить, а майор як підбіжить до мене, як крикне:

— Ах ти, сякий-такий зраднику! Ти вже й Сагайдака провідав!..— Та так шашку над головою і заніс.

Я оправдуюсь.

— Конем,- кажу,- подався через Дніпро за звичкою... Це мені не перший раз.

Тоді майор скомандував їхать покарати Сагайдака.

Приїхали москалі, обступили Сагайдакову землянку. Кинулися до дверей — не одчиняє. Кричать, щоб вийшов,— не виходить. Стали брать силою, стали бить вікна. Розгнівався дід і почав стрілять із вікон. Москалі принесли соломи, напхали штиками у вікна й підпалили. Задушився Сагайдак од диму, а до москалів не вийшов.

Військо влаштувало тут постій, вирубало багато лісу, вирізало чимало скотини, а потім забрало коні та харчі і пішло на Крим.

Довго ще я служив у козаках, а тоді подався в заброди 3. Багато літ рибалчив там. Прийшла старість. Прочув я, що в Кінській доживають віку товариші, та й собі махнув до них. Тепер із товаришів уже нікого нема, та і я доживаю останні дні...

Стали від’їжджати, а дід на прощання и питає: .

— А що, хлопці, після москаля виріс ліс у Сагайдачнім чи ні?

— Виріс,— одказали ми.

— Е, тепер уже, як порубаєте, — не виросте ніколи... Поїхали ми, а дід подибав у слободу, і більше ми його не бачили.

-------

1 Переказ записано 1875 р. Отже, оповідач має на увазі п’ятдесяті роки минулого 19-го століття.

2 Кінська слобода — тепер с. Григорівка Запорізького р-ну Запорізької обл.

3 Заброди — рибні промисли на морі.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Славні лицарі.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org