Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Wed, 22 Nov 2017, 23:56
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легендиЛицар Семен Палій

Семен Палій був лицар великий. Про нього, було, багато дечого розказують запорожці нашим дідам і баТькам.

Десь, кажуть, жили козаки, а між ними був і молодий козак Семен. Раз кошовий зібрав військо і махнув воювати орду, а Семен лишився доглядати добро.

Тоді ще хат було не дуже густо, більше жили куренями.

От дохазяйнувався той Семен, поки спалив курінь кошового. «Що його робить? — думає він.— Приїдуть — достанеться мені!» Взяв рушницю і подався.

Довго ішов він байраками і зайшов у такі пущі, в такі пущі, що тільки небо й видно. Сів він спочить.

Ось насунула хмара, став накрапати дощ, потім грім, блискавка... Дивиться Семен на скелі, коли вискакує лукавий. Як загримить грім, він — під скелю, як затихне, він — на скелю... і гнівить господа! Семен і дума: «Що робить?.. Або йому смерть, або мені...» Тільки вискочив той на скелю, Семен прицілився і убив.

— Ой, бий ще раз! бий! — просить лукавий.

— Буде з тебе і разу... — Семен знав, що, як випалить удруге,— нечистий побіжить... Зарядив він рушницю і посунув очеретами в пущу. Іде він та й іде, іде та й іде, а очерет густий, густий та високий —і світу не видно. Чує він — тріщить оче— Що Бог дасть,— каже та туди!.. Коли ось показався сивий дід.

— Здоров, сину!

— Здоров, діду.

— Куди Бог несе?

— Долі шукаю: або звірюка з’їсть, або дійду до Великого Лугу в Запорожжя...

І почав йому Семен розказувать.

— Так і так,— каже.— Спалив курінь і боюся гніву козацького: або киями заб’ють, або на шибеницю...

Дід і каже:

— Тепер за тобою погоня — сорок чоловік. Тільки ти не бійся. Піди до кошового — він простить.

Далі дід показує свою рушницю і каже:

— Тут хоч якому звіру спуску не дає!

— Добра,— каже Семен, — рушниця, а моя ще краща: сьогодні не такого звіра убив...

— Ну,— каже дід, — за те, що вбив сатану, дарую тобі свою рушницю, тільки шануй... Будеш ти великий лицар і побиватимеш неприятеля; будеш мінятися, як місяць; зостаріється місяць — зостарієшся і ти, народиться молодик — будеш молодим і ти... Вертайся ж, сину, до кошового.

Сказав оце дід і Бог його зна, де й дівся, бо не простий чоловік він був, а святий апостол.

Помолився Семен і пішов до кошового. Прийшов — та прямо в курінь. А кошовий тільки що умився, втирається і молитву творить. Семен — навколішки.

— А що,— каже кошовий, — єретичний сину, прийшов?!

— Не клади, тату, великого гніву: то я спалив курінь...

— Щастя ж твоє, що не піймала погоня: заколола б.— Далі кошовий і каже: — За те, що спалив курінь, будь же ти, єретичний сину, Палієм!

Став Семен козакувати, став такий силач, що ніхто його не подужа. Було, як воюють козаки, то де Палій, там і удача. Вибрали його кошовим.

От приїхав шведський король до проклятого Мазепи, і давай вони пить. Пили, пили, а потім і кликнули до себе Семена Палія. Король і каже:

— Погуляймо, братця, та візьмемось рубати впень москаля!

— Ні, не діждеш! — каже Семен Палій.

Як схопиться король, як схопиться проклятий Мазепа — та до Семена Палія.

— Беріть, в’яжіть, слуги, сякого-такого!

Взяли Семена Палія, закували руки і ноги в залізо і замурували в темницю. Небагато ж він там сидів, не пивши і не ївши, — двадцять років!

Через двадцять років пішов швед війною на царя Петра, пішов з ним і проклятий Мазепа. Стали під Полтавою. У царя — сила війська, а у шведа і проклятого Мазепи ще більше. Став швед побивати москаля. Петро й каже:

— Дай мені, шведе, хоч трохи спочити!

Той дав. Петро пішов у свій стан і питає:

— Чи нема, братця, між вами богатиря або характерника? Визвався хлопець шістнадцяти літ і каже:

— Я б поміг, та ще літа не вийшли, а є замурований у темниці Семен Палій. Той поб’є шведа.

Послав цар за Палієм. Одмурували його, глянули: аж у нього борода і коси по коліна, вуса по пояс... Сорочка, штани на ньому опали — страшно і глянуть. Наділи одежу, підвели коня. Що стане Семен Палій сідати, кінь так і вгрузне по коліна. Скільки не підводили, ні один кінь не здержав. Тоді привели царського коня. Палій сів і поїхав.

Приїжджає Семен до царя. Цар посадив його за дубовий стіл, угощає і правди питає.

— Що,— каже,— Семене Палію, чи звоюємо шведа?

— Звоюємо,— каже той, — тільки дай три дні хліба мені святого поїсти та спочить.

У шведа була баба химородниця. От глянула вона на Петрове військо і каже:

— Ой, щось за напасть велика буде на нас!.. Вели, — каже,— королю, кувать коней назад гаками та нумо тікать.

Поки швед покував коней, ось уже і Семен Палій спочив. Надів він дорогу одежу, сів на коня і пішов з військом на шведа. Чи довго він там бився, чи ні — вибіг на могилу і питає царя:

— Бачиш шведа?

— Бачу,— каже.— Подався через гору. Вибіг тоді Палій на кряж і питає знову:

— А тепер бачиш?

— Бачу,— каже.— Один другого черкає шаблями.

— А короля бачиш?

— Побіг, — каже,— король степом, а за ним слідком і проклятий Мазепа, аж курява знялась!

Як звоював Палій шведа, Петро й каже:

— Ну, Семене Палію, тепер я дам тобі грошей, скільки схочеш, дам я тобі й панські області.

— Ні,— каже Палій.— Не треба мені ні грошей, ні панських областей. Дай мені милу Україну, за котру я двадцять літ страждав. Більше я у тебе не прошу нічого.

Дав Петро Палієві Україну, і став він виживать ворогів. Як вивів усіх, тоді й сам Бог зна де дівся. Він, кажуть, і тепер десь живий, і, як йому Господь звелів, міняється, як місяць: старіє і молодіє.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Славні лицарі.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org