Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Mon, 01 Jun 2020, 12:10ми на фейсбукми на ютубі
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

Наш канал на Youtube

Наш канал на Facebook







www.ukrlegenda.org

Українські легендиЛицар Семен Палій

Семен Палій був лицар великий. Про нього, було, багато дечого розказують запорожці нашим дідам і баТькам.

Десь, кажуть, жили козаки, а між ними був і молодий козак Семен. Раз кошовий зібрав військо і махнув воювати орду, а Семен лишився доглядати добро.

Тоді ще хат було не дуже густо, більше жили куренями.

От дохазяйнувався той Семен, поки спалив курінь кошового. «Що його робить? — думає він.— Приїдуть — достанеться мені!» Взяв рушницю і подався.

Довго ішов він байраками і зайшов у такі пущі, в такі пущі, що тільки небо й видно. Сів він спочить.

Ось насунула хмара, став накрапати дощ, потім грім, блискавка... Дивиться Семен на скелі, коли вискакує лукавий. Як загримить грім, він — під скелю, як затихне, він — на скелю... і гнівить господа! Семен і дума: «Що робить?.. Або йому смерть, або мені...» Тільки вискочив той на скелю, Семен прицілився і убив.

— Ой, бий ще раз! бий! — просить лукавий.

— Буде з тебе і разу... — Семен знав, що, як випалить удруге,— нечистий побіжить... Зарядив він рушницю і посунув очеретами в пущу. Іде він та й іде, іде та й іде, а очерет густий, густий та високий —і світу не видно. Чує він — тріщить оче— Що Бог дасть,— каже та туди!.. Коли ось показався сивий дід.

— Здоров, сину!

— Здоров, діду.

— Куди Бог несе?

— Долі шукаю: або звірюка з’їсть, або дійду до Великого Лугу в Запорожжя...

І почав йому Семен розказувать.

— Так і так,— каже.— Спалив курінь і боюся гніву козацького: або киями заб’ють, або на шибеницю...

Дід і каже:

— Тепер за тобою погоня — сорок чоловік. Тільки ти не бійся. Піди до кошового — він простить.

Далі дід показує свою рушницю і каже:

— Тут хоч якому звіру спуску не дає!

— Добра,— каже Семен, — рушниця, а моя ще краща: сьогодні не такого звіра убив...

— Ну,— каже дід, — за те, що вбив сатану, дарую тобі свою рушницю, тільки шануй... Будеш ти великий лицар і побиватимеш неприятеля; будеш мінятися, як місяць; зостаріється місяць — зостарієшся і ти, народиться молодик — будеш молодим і ти... Вертайся ж, сину, до кошового.

Сказав оце дід і Бог його зна, де й дівся, бо не простий чоловік він був, а святий апостол.

Помолився Семен і пішов до кошового. Прийшов — та прямо в курінь. А кошовий тільки що умився, втирається і молитву творить. Семен — навколішки.

— А що,— каже кошовий, — єретичний сину, прийшов?!

— Не клади, тату, великого гніву: то я спалив курінь...

— Щастя ж твоє, що не піймала погоня: заколола б.— Далі кошовий і каже: — За те, що спалив курінь, будь же ти, єретичний сину, Палієм!

Став Семен козакувати, став такий силач, що ніхто його не подужа. Було, як воюють козаки, то де Палій, там і удача. Вибрали його кошовим.

От приїхав шведський король до проклятого Мазепи, і давай вони пить. Пили, пили, а потім і кликнули до себе Семена Палія. Король і каже:

— Погуляймо, братця, та візьмемось рубати впень москаля!

— Ні, не діждеш! — каже Семен Палій.

Як схопиться король, як схопиться проклятий Мазепа — та до Семена Палія.

— Беріть, в’яжіть, слуги, сякого-такого!

Взяли Семена Палія, закували руки і ноги в залізо і замурували в темницю. Небагато ж він там сидів, не пивши і не ївши, — двадцять років!

Через двадцять років пішов швед війною на царя Петра, пішов з ним і проклятий Мазепа. Стали під Полтавою. У царя — сила війська, а у шведа і проклятого Мазепи ще більше. Став швед побивати москаля. Петро й каже:

— Дай мені, шведе, хоч трохи спочити!

Той дав. Петро пішов у свій стан і питає:

— Чи нема, братця, між вами богатиря або характерника? Визвався хлопець шістнадцяти літ і каже:

— Я б поміг, та ще літа не вийшли, а є замурований у темниці Семен Палій. Той поб’є шведа.

Послав цар за Палієм. Одмурували його, глянули: аж у нього борода і коси по коліна, вуса по пояс... Сорочка, штани на ньому опали — страшно і глянуть. Наділи одежу, підвели коня. Що стане Семен Палій сідати, кінь так і вгрузне по коліна. Скільки не підводили, ні один кінь не здержав. Тоді привели царського коня. Палій сів і поїхав.

Приїжджає Семен до царя. Цар посадив його за дубовий стіл, угощає і правди питає.

— Що,— каже,— Семене Палію, чи звоюємо шведа?

— Звоюємо,— каже той, — тільки дай три дні хліба мені святого поїсти та спочить.

У шведа була баба химородниця. От глянула вона на Петрове військо і каже:

— Ой, щось за напасть велика буде на нас!.. Вели, — каже,— королю, кувать коней назад гаками та нумо тікать.

Поки швед покував коней, ось уже і Семен Палій спочив. Надів він дорогу одежу, сів на коня і пішов з військом на шведа. Чи довго він там бився, чи ні — вибіг на могилу і питає царя:

— Бачиш шведа?

— Бачу,— каже.— Подався через гору. Вибіг тоді Палій на кряж і питає знову:

— А тепер бачиш?

— Бачу,— каже.— Один другого черкає шаблями.

— А короля бачиш?

— Побіг, — каже,— король степом, а за ним слідком і проклятий Мазепа, аж курява знялась!

Як звоював Палій шведа, Петро й каже:

— Ну, Семене Палію, тепер я дам тобі грошей, скільки схочеш, дам я тобі й панські області.

— Ні,— каже Палій.— Не треба мені ні грошей, ні панських областей. Дай мені милу Україну, за котру я двадцять літ страждав. Більше я у тебе не прошу нічого.

Дав Петро Палієві Україну, і став він виживать ворогів. Як вивів усіх, тоді й сам Бог зна де дівся. Він, кажуть, і тепер десь живий, і, як йому Господь звелів, міняється, як місяць: старіє і молодіє.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Славні лицарі.


Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2020 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org