Як дівка Христя була кошовим
Запорожці, як ті ченці, мало розбирали толку в жінках. Інший, було, і зостаріється, а баби й у вічі не побачить.
Раз запорожці дістали десь невеличку дівчинку і віддали кошовому.
— На,— кажуть, — тобі, батьку, цього хлопця та годуй. Назвали того «хлопця» Христином, та й ходить він у штанях. От виріс той Христин, а кошовий зостарівся і каже:
— Як помру я, хлопці, виберіть Христина за кошового. Він у вас буде розумний і добрий козак.
Умер кошовий, а запорожці й вибрали Христина за кошового. От новий кошовий взяв у прислужники молодого козака Гнатка і панує собі. Чи довго панував, чи ні — тільки не втаїлося шило в мішку.
Раз Гнатко підпив і давай докорять запорожцям:
— Які з вас, — каже, — лицарі, коли у вас баба за кошового править?..
Намотали собі козаки на вус і замовкли. Настала ніч. Всі обляглися спати, — вони й сунули до кошового. Почув Гнатко гомін, схопився й каже:
— Тепер, Христе, прощай!
Тікаючи з хати, один сап’ян узув, а другий не встиг; вискочив на коня і подався з Січі. Козаки — в хату... Ой лихо! Воно й справді баба!.. Кинули вони ту бабу та й пустились у погоню за Гнатком. Гнались день, гнались другий, гнались третій. Добігли до Гнаткового двору, а мати в вікно побачила погоню й каже:
— Тікай, синку, у світлицю, переодягнися та сідай прясти!.. Одяг Гнатко запаску, замотав вуса за вуха, накинув очіпок,
сів за гребінь і пряде. Козаки вскочили в хату, бачать: самісінькі баби. Кинулися шукати: і під піл, і на піч, і в комору, і на горище — нема Гнатка. Вони тоді повискакували на коней і подалися на Січ.
Запорожці вибрали собі нового кошового, а Христю відставили.
— Живи, — кажуть їй,— в городочку, не показуйся, бо піймають запорожці — підріжуть сорочку.
Давай та Христя тікати за Дністр до Гнатка, давай приспівувати козакам:
Я в Полтаві родилася, А в Інгулі зросла, А у Січі вінчалася, За Дністр заміж пішла...
Цебто вона глузує з козаків. Що в Інгулі зросла — це правда, бо в Інгулі була тоді Січ, а що в Січі вінчалася — то вже насмішка, в Січі нікого не вінчали, бо козаки жили, як ченці.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]