Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Mon, 25 Sep 2017, 03:45
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org



Электронный магазин "Nature’s Sunshine Products" - Украина. Доставка продукции "NSP" почтой по Украине



Українські легендиСуд у запорожців

На всіх вольностях запорозьких по значних селищах і містечках були паланки — ніби повіти або земські суди, і в кожній паланці поставлено по вибору троє старшин: полковник, осавул і писар. Для помочі додавалось їм ще з Січі три підпанки, з козаків же. Ця старшина обиралась тільки на три роки і судила всіх козаків, що жили по селах і зимівниках.

Було, як поб’ються між собою козаки або один другому по сусідству яку кривду зроблять — спаш чи хліб витолочать,— та самі не помиряться, то обидва, купивши на базарі по буханцю, і йдуть у паланку позиваться. Прийдуть було до старшини, вклоняться, покладуть на стіл буханці та й кажуть:

— Кланяємося, панове, хлібом і сіллю!

— А яке ваше діло, пани-молодці? — спитають судді.

— От яке наше діло,— починає скривджений.— Оцей мене скривдив, от на скільки мені шкоди причинив, — розкаже, яка там шкода і чого вона варта,— і не хоче мене удовольнить, так будьте ласкаві, розсудіть нас.

— Ну, братчику, — спитають судді в обидчика, — чи справді воно так, як каже твій сусід?

— Що ж, панове,— відказує обидчик, — хоч воно й правда, так нема ж на стільки шкоди, скільки він з мене править.

Тоді старшина посилає підпанків з іншими козаками, себто понятими, оглядіть ту шкоду, і як вони обстежать і зроблять доношеніє, на скільки тієї шкоди, то судді й скажуть обидчикові своє рішення:

— Ну, братчику, от скільки повинен ти заплатить сусідові: згоден чи ні?

— Заплатив би, панове,— відказує обидчик, — так коли ж зайве з мене править; у вашої волі — не заплачу.

Тоді судді вговорюють, улещають його помиритися і не докучать вищій старшині. Коли він згодиться, то діло кінчиться в паланці, коли ж ні, то паланка посилає їх у кіш. Вони радяться, у чий курінь спершу їм іти, коли вони різних куренів. Як згодяться, от і прийдуть до отамана, вклоняться йому та й кажуть:

— Здоров був, батьку!

— Здорові були, пани-молодці! — одказує отаман.— Просимо сідати.

— Та ні, батьку,— кажуть,— ніколи сідати. Ми прийшли до тебе за порадою.

— Кажіть, — питає, — якої вам од мене поради треба? Тоді покривджений і розкаже, яку шкоду йому зробив сусід

і як розсудила їх у паланці старшина. Отаман розпитає обидчика, чийого він куреня, і посилає хлопця запросити до себе отамана того куреня. Прийде курінний, спитає:

— Чого це, пане-брате, ти мене кликав?

— От чого, — та й покаже на обидчика. — Чи це вашого куреня козак?

А курінний, глянувши на нього, і спитає:

— Ти, братчику, нашого куреня?

— Вашого, батьку! — одказує обидчик, вклонившись. Далі розкаже отаман тяжбу козаків та й питає курінного:

— Що маємо, пане-товаришу, з ними чинить? А той і каже:

— Так вас, братчики, вже й паланка судила?

— Судила, батьку! — одказують.

— Чого ж вам ще треба? — озвуться отамани. — Помиріться, братчики, і подовольствуйте один одного!

— Так що ж, батьки, — відкаже обидчик, — коли він зайве з мене править!

Тут уже отамани бачать, що в нього все стрижено, і запитають в останній раз:

— Так ти, братчику, не хочеш ласкою удовольствувать за шкоду?

— Ні, батьки, — відкаже обидчик. — У волі вашої — я не згоден!

— Як не згоден,— кажуть отамани, — так ходімо ж до військового судді; побачимо, що він ще скаже.

— Добре,— кажуть козаки.— Постривайте ж, батьки! Збігаємо на базар за буханцями.

Як куплять, усі і йдуть до військового судді: отамани попереду. Ввійшовши, вклоняться і кажуть:

— Здорові були, пане-добродію! — назвуть по імені.

— Здорові, пани-отамани,— одказує суддя.— Просимо сідати.

Козаки тим часом кладуть на стіл буханці й кажуть:

— Кланяємося вам, добродію, хлібом і сіллю!

— Спасибі за хліб, за сіль,— відповідає суддя і питає отаманів:

— Що це за козаки і яке діло мають?

Курінні отамани і розкажуть про їхнє діло, і як їх розсудили в паланці. От суддя й спитає в обидчика:

— Чом же ти, братчику, не вдовольниш сусіда за шкоду, коли вже вас паланка судила, отаман і я присуджую?

А той своє товче:

— Що ж, добродію, коли він зайве з мене править. У волі вашої — не згоден!

— Коли не згоден,— каже суддя, — так ведіть їх, пани-отамани, до кошового. Там уже буде їм конечний суд і рішення. Нехай вони й буханці свої забирають!

— Та ми, добродію, — кажуть козаки, — купимо собі інших.

— Забирайте, забирайте! — гримне на них суддя.— І не затримуйте отаманів — у них не одно ваше діло.

Від судді йдуть вони вже до кошового. Привітають його і кладуть на стіл буханці, а кошовий і питає:

— Що це у вас, пани-отамани, за козаки?

Отамани знову розкажуть про їхнє діло, а кошовий, вислухавши, і спитає обидчика:

— Ну, як же ти думаєш, братчику? Вас розсудила паланка, рішили отамани і військовий суддя, і я признаю, що старшина порішила ваше діло по правді, а того ради й утверждаю те рішення. Так теперечки що ти мені скажеш? Чи згоден сусіда твого подовольствувати чи ні?

— Ні, вельможний пане! За волі вашої — не згоден,— відріже обидчик. — Зайве з мене править!

— Так ти й теперечки не згоден?! — гримне на нього кошовий, розсердившись. — Тривай же!

Та й гукне на сторожів:

— Давай лишень, хлопці, київ!

Як принесуть київ, от кошовий і каже:

— Ну, лягай, братчику, ось ми тебе навчимо, як правду соблюдати і старшину поважати!

— Помилуй, вельможний пане! — заголосить обидчик не своїм голосом.

— Ні, братчику, — відкаже кошовий,— не помилую, коли ти такий упертий... Ануте, хлопці, на руки і ноги йому сідайте і каптани його на плечі накидайте! Добре бийте сучого сина, щоб знав, по чім ківш лиха.

Як всиплять йому з п’ятдесят і більше київ, кошовий і крикне:

— Годі!

От хлопці, піднявши киї на плечі, і стоять, неначе солдати з рушницями; а ті, що на руках і ногах, усе-таки сидять, дожидаються наказу.

— Ну, братчику,— спитає кошовий,— чи згоден удовольнить сусіда, як паланка рішила?

— Згоден, вельможний пане! — репетує обидчик. — Згоден! Усе зроблю, що накажеш!

— Зноси ж здоров, що тебе вибили! Не будеш удруге дуже мудрувать... Ну, хлопці,— гукне кошовий на козаків, — вставайте!

Коли в обидчика є гроші, то він зараз і вдовольняє, скільки там присуджено; як же нема, то кошовий прикликає отамана того куреня, до якого належить обидчик, і звелить йому удовольнить покривдженого, а з того опісля цупить.

Отак кінчались у Січі всякі діла, без того мерзького писання і хабарів. Хоч би на тисячу і на десять тисяч карбованців була тяжба, то за кілька днів рішать і, як кажуть, під червоне сукно не сховають.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.

Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2017 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org