Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 19 Jun 2018, 07:49
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легендиОстання Руїна Правобережної України

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)

* * * * * * *

Все-таки шкода, що завдав її туркам Сірко, не спинила їх – влітку вони оточили Чигирин і почали брати його штурмом. Самойлович та Ромодановський хоч і перейшли через Дніпро й навіть пробилися до міста, але не насміли вдарити на турків усією силою, й бусурмани після кривавого бою з колишнім Середнянським полком Дорошенка опанували нижнім містом. Після того Ромодановський звелів підпалити Чигирин з усіх боків, висадити в повітря верхнє місто й замок порохом і 12 серпня залишив разом із Самойловичем Чигирин, зник за Дніпром; тоді турки докінчили руїну столиці гетьманів Богдана Хмельницького та Дорошенка й вирізали тут усю людність до ноги.

Покінчивши з Чигирином, турки кинулись на Канів та інші міста Чигиринщини. Жахнувшись із долі Чигирина, люди почали тікати за Дніпро, покидаючи своє добро й господарство. Самойлович сприяв тому, щоб Правобережжя стало пустелею; і хто не втік за Дніпро своєю волею, тих він видворяв силою з осель і переганяв на східний бік Дніпра у свою Гетьманщину.

Ту нещасливу годину, той «Згін», коли батьки втратили дітей, а діти – батьків, довго пам'ятали українські люди, згадуючи те навіть у піснях:

Віють вітри все буйнії,

Ідуть дощі все тучнії,

Землю зворушають,

Травою устилають,

А квітками украшають.

Та йдуть люди-поселяне,

Все з дочками та з синами,

Покидають грунти свої,

Преславнії вжитки

І превтішнії пасіки.

Та чогось луга потемніли,

Наші поселяне посмутніли,

Засмутилася птиця,

Що назад воротиться

На свої прежні вжитки.

Уже весна – Дніпр широкий,

Перевози скрізь глибокі,

А зелені діброви ключі попускали.

Звістка про зруйнування Чигирина, Канева й інших правобережних міст тяжко вразила Військо Запорозьке, а найдужче старого кошового отамана Сірка. Іван Дмитрович був щирий син своєї неньки України. Він любив рідний край дужче за власне життя; за нього увесь вік воював, за нього не знав ні спочинку, ні покою, за нього легковажив життям. Він мріяв бачити вільними і ні від кого не залежними не тільки Запорожжя, а й усю Україну й завжди ставав ворогом того, хто хотів накласти руки на волю людей або поступався його правами, як Брюховецький та Самойлович.

З усіх державців, що були сусідами України, він віддавав перевагу російському цареві, як одновірному, і, справді, служив йому чесно, а проте не хотів поступитися найменшою крихтою прав Запорожжя й України, добутих мечем за часів Богдана Хмельницького. Він любив Дорошенка, бо той теж боронив права України, а якщо Сірко коли й ставився до нього неприхильно, то тільки тоді, коли Дорошенко дозволяв уступати на Україну війську одвічних ворогів – бусурманів. Він умовив Дорошенка відцуратись протекції султана й покластися на оборону царя, і ось тепер, коли російське військо так легко, майже без бою, віддало Правобережжя на поталу туркам, Сірко почув себе винним у цій події – винним і перед Дорошенком, що пішов у неволю, й перед сплюндрованою Україною. Це почування насіло на нього важким тягарем і за рік звело лицаря в домовину.

25 вересня року 1678-го Сірко послав Самойловичу від усього Війська Запорозького довгого листа, дорікаючи йому за те, що, ворогуючи з Дорошенком, він забув про долю козацької неньки-України і спустошив її, а коли прийшли турки, то не зумів заступитися за неї. Між іншим, він писав: «Скажи ж тепер, пане Самойловичу, яку послугу ти зробив батьківщині, що Дорошенка в неволю вічну загнав, Чигирин з усією Україною сьогобочною стеряв, річкам крові християнської пролитися допустив і після того став зватися гетьманом обох сторін Дніпра?»

Помстившись на Україні за її прихильність до Росії, турецький султан хотів одплатити запорожцям за всі їхні повсякчасні шкоди. З тією метою він наказав поновити свої фортеці Аслам та Кизикермен і збудувати на острові Тавані ще й третю і між тими фортецями перетяти Дніпро ланцюгами із дзвониками, щоб запорожцям уже ніяк було випливати в лиман та Чорне море. Та, на щастя запорожців, ними ще керував Сірко. Він одразу збагнув небезпеку й, скликавши на початку 1679 року 15000 козаків, напав на ті міста, доки вони не були ще до ладу риштовані. Розігнавши татар, що утримували турецькі міста з боку Січі, впень розгромив шість полків яничарів, які обороняли міста, захопив у полон велику силу робітників і самого Мустафу-агу, що керував турецьким будуванням.

Султан не міг пробачити за той напад і весною 1679 року послав Дніпром нове військо, щоб зруйнувати Січ. Коли турки водою й берегом наближалися до Базавлука, Іван Сірко, не маючи надії дати відсіч, перенісся з Кошем та церквою на острів Лебедиха, а сам вийшов назустріч туркам до Базавлука. Побачивши чимале запорозьке військо, турки не наважилися переходити річку й повернули назад на південь.

Коли звістка про те, що Січ в небезпеці, дійшла до Самойловича, він послав Сіркові листа, сповіщаючи, що як треба, то він охоче допоможе запорожцям, але Сірко з Військом Запорозьким 6 квітня одписав йому так: «Якщо ваша вельможність маєте турбувати вашу особу так, як турбували для Ладижина, Умані, Чигирина й Канева, то ліпше вам зостатись у власній хаті й не дивитись на нашу загибель зблизька, як дивилися ви на загибель Чигирина; ми ж доручаємо себе заступництву всемогутнього бога й самі будемо дбати про себе, коли прийдуть вороги».

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)

* * * * * * *


Читайте також - Ой, Січ - мати


Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2018 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org