Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Sat, 20 Oct 2018, 02:31
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легендиНапади запорожців під проводом Сірка на татар

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)

* * * * * * *

У серпні 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенкові й опанували Поділля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на Лівобережну Україну. Самойлович та Ромодановський, дізнавшись про те, зараз же відступили на східний бік Дніпра, і Дорошенко знову почав переманювати до себе правобережні полки.

Сірко, хоч і був душею з Дорошенком, та одвічні традиції Війська Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдівникові. Він скористався з того, що татари перебували на півночі, й, напавши на залишений Крим, завдав йому такої шкоди, що хан зараз же повернувся з України назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, і, захопивши на Правобережжі багатий ясир, погнав невольників до Криму. Сподіваючись на зустріч, Сірко засів із запорожцями біля Таванського перевозу, й коли татари почали перебиратися, він упень розгромив їх, визволив бранців, захопив увесь татарський табір і послав Самойловичу як доказ цієї перемоги намет самого Калги-Салтана у дарунок.

Повернувшись із-під Тавані, Іван Сірко пішов за Буг, розбив там чималу татарську орду й визволив 1000 невольників, яких татари гнали в Очаків, а у вересні знову напав на Перекоп і, пробившись у Крим, багато спалив татарських улусів і визволив невольників-християн.

Польський король Ян Собеський, що кілька років вже воював із турками, був надзвичайно вдячний Сіркові за його напад на татар. Він кілька разів присилав на Січ посланців із подарунками й подякою Війську Запорозькому із проханням до Сірка виступати спільно з поляками проти ворогів Христа. Сірко зустрічав прихильно королівських посланців, але од походів ухилявся, бо в такому разі йому довелося б воювати проти Дорошенка, що захищав Україну від Польщі. Тим часом зносини короля із Сірком дуже бентежили російський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз подавати цареві доноси на Сірка, доводячи, що той прагне стати гетьманом України під рукою польського короля.

Обурений нападами запорожців на підвладних турецькому султанові татар та на турецькі міста, султан Магомет IV вирішив покінчити із запорожцями так, щоб і сліду од них не залишилося. Він не міг далі терпіти, щоб якась жменька людей перешкоджала йому здійснювати широкі плани. Але перед тим, як іти на Запорожжя зі зброєю, він, за народними переказами, хотів спробувати прихилити їх до себе доброю волею і начебто послав на Січ такого листа:

«Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я, султан, син Магомета, брат сонцю й місяцю, нащадок і ставленик Бога, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого й Малого Єгипту, цар над царями, державець над державцями, надзвичайний лицар, якого ніхто не переможе, невсипущий охоронитель гробу Ісуса Христа, оборонець самого Бога, надія й утіха мусульманів, страж і великий заступник християн, – наказую вам, запорозькі козаки, склонитись під мою руку з доброї волі без ніякого змагання, і мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд Четвертий».

Іван Сірко й усе січове товариство немовбито дуже глузували із султанського листа й на раді склали таку одповідь султанові:

«Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тілом їжака не вб'єш? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не вартий ти синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею й водою будемо битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, арм'янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіяка, самого гаспида нащадок і всього світу й підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвіст, різницька собака, нехрещений лоб – хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!

Числа не знаєм, бо календарів не маєм, місяць на небі, год у книжці, а день у нас такий, як і в вас, поцілуй же в… нас!

Кошовий отаман Іван Сірко зо всім Кошем запорозьким».

Такого листа справді міг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й Іван Сірко, а тільки щоб його справді було надіслано султанові од Війська Запорозького, то того ні в якому разі не могло бути, бо всі історичні документи впевняють нас у тому, що в своєму листуванні Військо Запорозьке завжди було обережне і ввічливе й писало не простою мовою, а дуже кучеряво.

Чи були справді такі листи, чи ні, а тільки ще восени 1674 року султан прислав із Стамбула в Крим на кораблях 15 000 яничар і звелів хану, взявши до війська й усю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Січ і вигубити всіх запорожців до ноги.

Добре знаючи запорозькі звичаї, хан після наради з мурзами підступив до Січі саме на Різдвяні свята, коли запорожці звичайно гуляють. Татари наблизились нишком серед ночі. Захопили на бекеті за кілька верст од Січі п'яних вартових і мордуванням змусили виказати, що хоч січова брама на ніч і замикається, та в Січ можна зайти потай через пролаз, яким запорожці ходять до річки по воду. Зрадівши таким відомостям, хан звелів турецькому паші вести своїх яничар через той пролаз і вчинити на Січі різанину; сам же з ордою підступив із поля, маючи на думці добивати запорожців, які тікатимуть із Січі.

Паша звелів туркам пролазити в Січ по одному і чекати од нього знаку до початку бою. Та тільки він помилився: усі яничари не вмістилися в Січі, поза стіною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не зміг уже пролізти в Січ; а тим часом запорожці помітили незвичних гостей, збудили Сірка, і той зразу ж звелів козакам палити з вікон із рушниць. Перші ж постріли підняли на ноги всі курені. З вікон, мов горох, полетіли в яничарів кулі. Половина запорожців тільки й знала, що набивала рушниці та передавала тим, хто стояв біля вікон, так що пальба не вщухала ні на хвилину. Яничари не зразу опам'яталися, що треба стріляти, та й стріляти їм за тіснотою було незручно. Частина турків кинулася тікати, та, давлячи один одного, щільно запакувала пролаз своїм трупом, і вже ніхто не мав сили ні зайти в Січ, ні вийти з неї, а запорожці тим часом били та й били яничарів із рушниць, аж доки всі вулиці поміж куренями вкрилися купами турецьких тіл, живих же яничарів дуже порідшало; тоді Сірко наказав товариству хапати списи та шаблі й добивати ворогів зручною зброєю. Доки встало сонце, в Січі полягли від зброї запорожців майже всі 13 500 яничарів, що вмістилися в ній; тільки невеликий загін турків козаки помилували й забрали в полон.

Хан, стоячи за стінами Січі, довго чекав, коли ж то вибігатимуть запорожці із Січі; а як утікачі, перелізши через стіни, сповістили йому про те, що сталося, то він скрикнув: «Сірко – шайтан, а не людина!» – і, мов навіжений, кинувся з усією ордою назад у Крим.

Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самі трупи попідпливали кров'ю і змерзлися цілими купами так, що, за наказом Сірка, запорожці, щоб позбутися мертвих тіл, рубали яничарів на шматки й, витягши їх із Січі на річку, спускали в ополонки. Майже цілий тиждень довелося вовтузитися з трупом та вичищати й обмивати Січ, бо всі курені й навіть церква були заплямовані турецькою кров'ю. Після того, як усе було впорядковано, січові панотці одправили перед усім товариством урочисту службу.

Військо Запорозьке разом зі своїм незмінним кошовим Іваном Сірком було дуже обурене таким несподіваним, як казав отаман, зрадливим нападом на Січ. Щоб помститися ханові, Сірко по весні скликав на Січ 20 000 козаків і виступив із ними потай у похід на Крим.

Недалеко Січі Сірко перевіз військо за Дніпро й повів його не на Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морі, що його добре знали втікачі з татарської неволі. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в Крим, і вони блискавкою впали на татарські міста Ак-Мечеть (Сімферополь) та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти в гори і вже звідтіля почав скликати до себе орди; більшість же його скарбів та частину гарему запорожці захопили у свою власність.

Мабуть, про цей славний наскок Сірка на Крим і співається в пісні:

Ой, як крикнув же та козак Сірко

Та на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж гадали,

Що то орли та з Січі вилітали,

Аж то військо та славне запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, та ми ж гадали,

Та що сизий орел по степу літає,

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж гадали,

Та що над степом та сонечко сяє,

Аж то військо, та славне запорозьке,

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми ж думали, ой, та ми ж гадали,

Що то місяць з степу, ой, зісходжає,

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху татар оступає.

Визволивши з неволі велику силу земляків і захопивши в неволю багато знатних татар, запорожці, обтяжені здобиччю, пішли назад до Гнилого моря та ледве встигли завчасу, бо хан, зібравши орду, напав, було, вже на запорозьку залогу, що обороняла брід.

Одбившись од татар, Сірко перейшов з усім військом та ясирем Гниле море й, наблизившись до Чорної долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на спочинку Сірко почув, що не всі визволені з Криму українці радіють тому; чимало й таких, що вже побусурманилися або мають дітей од бусурманів і шкодують за Кримом і кленуть запорожців за те, що ведуть їх на Україну. Та звістка тяжко вразила Сірка, і в голові його постало гостре питання: «Як мусить жити далі Україна, коли діти так легко її забувають і перекидаються не тільки на ляхів та московців, а навіть на ворогів Христа – бусурманів». У запалі він задумав помститися зрадникам і дати науку іншим. Суворий кошовий звелів зібрати всіх визволених до гурту – їх було біля 7000. Тоді він сказав, що нікого не приневолює вертатися на Україну; всякому вільно йти, куди він хоче. Почувши те, бранці поділилися, й біля 3000 побусурманених українців, покинувши запорозький табір, пішли назад до Криму. Діждавши, доки вони зайшли за кряж, Сірко одібрав кількасот наймолодших козаків (щоб загартувати молоде серце) і звелів їм сісти на коней, наздогнати перевертнів і повистинати всіх до ноги; сам же повагом поїхав слідом, щоб вивірити, як виконають його наказ. Коли він доїхав до Чорної долини, рясно вкритої покривавленим трупом, то його взяв жаль, і в задумі він мовив: «Простіть мені, брати мої! Але ліпше вам спати тут до страшного суду господнього, аніж розплоджуватись у Криму на безголів'я рідній вашій землі, а собі без святого хреста на вічну погибель!»

Повернувшись із визволеними християнами і 6000 захопленого бусурманського полону, Іван Сірко частину бранців послав Самойловичу, а решту лишив на Січі, щоб взяти за них із Криму викуп. І, справді, незабаром він дістав листа від хана з проханням відпустити полонених татар на волю за оплату.

Віддаючи бранців, Сірко переслав з ними ханові в Крим ухваленого радою 2 вересня 1675 року довгого листа, у якому докоряв ханові за зрадливий напад на Січ. У тому посланні містяться дуже цікаві згадки про давніх запорозьких лицарів та про події, які з інших джерел нам не відомі.

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)

* * * * * * *


Читайте також - Ой, Січ - мати


Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2018 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org