Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Fri, 20 Apr 2018, 07:56
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
www.ukrlegenda.org

www.ukrlegenda.org







Українські легендиСіч Запорозька

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Запорозькі вольності й уклад військового й громадського життя на Запорожжі

* * * * * * *

Для Січі запорожці завжди вибирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його протоки й, лишивши посередині тієї площі майдан, ставили навколо нього 38 довгих хат (куренів), де б товариство мало притулок під час негоди.

Окрім куренів, у Січі зводили ще такі будівлі: церква на честь святої Покрови; паланка-будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд і розправа; пушкарня – неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручну зброю, кінську упряж, зілля (порох), кулі, сірку, селітру та інше військове майно; скарбниця – такий же льох для зберігання борошна, пшона, сала, риби й іншого харчового припасу. Там же в невеликих барильцях переховували й військові гроші.

За народними переказами, як і стверджують історики, перша церква з'явилася на Січі тоді, коли вона містилася на майже змитому острові Городищі, напроти теперішньої слободи Капулівки Катеринославського повіту, нижче устя Чортомлика. Ту Січ було збудовано десь року 1575-го за часів гетьмана Богданка та короля польського Стефана Баторія. Прозвали її Базавлуцькою через те, певно, що острів, на якому вона розташувалася, належав до Лугу Базавлугу. Безумовно, церкви мали й усі пізніші Січі: Хортицька, Томаківська, Микитинська, Олешківська та Покровська, хоча іноді й містилися в дуже легкій споруді, від якої до наших днів не лишилося жодних ознак, як, скажімо, в Олешках, де церква мала стіни та стріху з очерету. Запорожці завжди були дуже набожні люди й ніколи не шкодували грошей на храм, як військових, так і своїх, власних, і в пізніших Січах – Чортомлицькій, яка містилася на березі напроти Базавлуцької, та в Новій Січі над річкою Підпільною церкви були навіть багаті.

Військові клейноди запорожців складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печаті й котлів, або литаврів.

Відкіля взялися у Війська Запорозького клейноди – невідомо, а тільки за часів Байди-Вишневецького козаки вже мали клейноди од польського короля та царя Івана Грозного; згодом же Війську Запорозькому дарували клейноди ще й німецький цісар, кримський хан і турецький султан.

Беручи клейноди від сусідніх державців, запорожці ніколи не вбачали в тому ознаки підданства; навпаки, це вважалося визнанням незалежності Війська Запорозького, і не раз бувало так, що, воюючи з поляками, козаки йшли в бій із клейнодами, що їх подарував польський король.

З певністю невідомо, з яких саме часів у запорожців існувала канцелярія, а тільки знати, що під час перебування у Базавлуцькій Січі посланця німецького цісаря Рудольфа II Еріха Лясоти, року 1594-го на Коші вже мали писаря й канцелярію.

Навколо січових будівель копали окопи, а поверх земляних валів робили ще засіки з дубів; у пізніші ж часи – стіни, виплетені з лози й набиті глиною або викладені з лозяних кошелів, наповнених глиною.

В окопах лишали двоє воріт: головні – з боку степу та бокові – з базару. Біля воріт робили здебільшого плетені з лози та закидані глиною башти, на яких ставили гармати. Базар завжди містився за січовими окопами, там на майдані (запорожці називали базар – «Гасан Баша», або скорочено Шамбаш стояли крамниці й шинки, і в мирні часи там торгували не тільки люди з України, а й татари, росіяни, греки, турки, вірмени й жиди.

Униз од базару на річці Підпільній був січовий Ківш (глибока затока), де приставали до берега під час миру грецькі, турецькі й італійські кораблі з усяким крамом. З того краму певна частка лишалася в крамницях Гасан Баші; більшість же розкуповували прямо з кораблів польські та московські торгові люди, що часто приїздили на Січ по рибу, шкури, мед і вощину.

Військо Запорозьке не поділялось, як тепер, на піхоту, кінноту та флот. Всякий запорожець, коли мав коня, був вершником, а, позбувшись його, ставав пішим; коли ж із Січі викликали охочих козаків іти на Чорне море, то й ті, що з кіньми, й ті, що без коней, ставали матросами й сідали на чайки. Так само ж кожен січовик міг поратися й біля гармат, а вже в пізніші часи їх обслуговували окремі козаки, що вміли влучно вціляти, і їх звали гармашами.

Зброю запорожці мали дуже розмаїту: в XV та XVI столітті перевагу надавали сагайдакам зі стрілами, списам, келепам і гаківницям; пізніше в запорожців були рушниці або мушкети, шаблі, списи й пістолі. Окрім того, доброю зброєю були чингали, здобуті у турків ятагани й ножі.

Мушкети й рушниці не відзначалися однаковістю: хто що діставав. У одного постріли сягали кроків на сто, а в іншого навіть на триста. Шаблі також були найрізноманітніші. Хто не ходив у походи – мав просту, в дерев'яних піхвах; а хто воював та відбив собі в татарського мурзи чи в польського пана, то носив шаблю із срібним держалом у срібних піхвах або в шкуратяних, оздоблених самоцвітами; кому ж пощастило захопити зброю в турецького паші, той таки мав коштовну шаблю.

Зброя мала свої додатки – ладунки й кисети для куль, порохівниці, сідла, стремена, вуздечки тощо. Кожен носив ту зброю, яку спромігся купити або здобути в бою.

Гармат запорожці самі не виробляли, а воювали тими, які відбивали у ворога. Траплялося, що після морського походу запорожці привозили на Січ кілька десятків гармат, захоплених на турецьких галерах; а бувало, що за лихої години вони позбувалися і своїх.

Військовий флот Війська Запорозького складали виключно чайки, що звалися ще байдаками. Правда, були випадки, коли за часів Самійла Кішки та Сагайдачного, запорожці користувалися в боях і кораблями, та їх вони самі не будували, а відбивали в турків. Чайки ж виробляли на Січі. Днище видовбувалося з липи. До нього примацовували дерев'яні ребра, а на ті ребра набивали боки з товстих дубових дощок. Виготовлена чайка мала сажнів до десяти в довжину. Після того її конопатили, приробляли на обох кінцях чердаки, на яких під час походів переховували харчі та зброю. Під боками чайок підв'язували товсті в'язанки з очерету, щоб вони не тонули, бодай би й зовсім їх залило водою.

З обох боків чайки мали по 15 – 20 весел, посередині кріпили щоглу з вітрилом. На одному з чердаків тримали кухву із питною водою, а на другому стояло прироблене стерно. В тих випадках, коли чайками пливли Дніпром через пороги, то ставилося ще й друге стерно на передньому чердаці.

Військо Запорозьке не мало сталого флоту. Під час занепаду Січі або після заборони з боку польських правителів запорожці зменшували кількість чайок до десятка або двох; коли ж виявлялася спромога йти на море й наступати на турецькі міста, то козаки вміли за два тижні змайструвати кілька десятків нових суден. Іноді Військо тримало до трьох сотень чайок, але в похід так багато ніколи не вирушало. За часів Сагайдачного в море випливало десь 150 човнів, а позаяк кожна чайка містила від чотирьох до шести десятків козаків, то в походах брало участь майже 7500 запорожців.

* * * * * * *

Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \

    \ Запорозькі вольності й уклад військового й громадського життя на Запорожжі

* * * * * * *


Читайте також - Ой, Січ - мати


Українські легенди






[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2018 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org